Українська мова 11 клас

Українська мова 11 клас

Дистанційне навчання 25.10.21- 15.11.21

15.11.21. Тема. Тональність виступу

1. Прочитайте матеріал. Будь-який виступ оратора, розрахований на переконання аудиторії, має містити оригінальну ідею, достатню аргументацію, яскравий стиль, оптимальне емоційне забарвлення та досконалу 

техніку мовлення.

Елементи техніки мовлення:

1) дихання (фізіологічні основи мовлення);

2) голос (головний інструмент мовця);

3) дикція (чітке вимовляння звуків, слів, виразів);

4) орфоепія (правильна літературна вимова).

Основою техніки мовлення є  правильна постановка дихання. 

Дихання  — це основа звукоутворення. Від правильного дихання залежить сила та рівномірність звучання мовлення, а також зміст і  краса мовлення загалом. 

Дихання, пов’язане з  мовленням, називається мовленнєвим, фонаційним або звуковим, і  його можна тренувати, раціонально використовуючи в  процесі мовлення. Цей процес керований.

Домінувальним елементом техніки мовлення вважається голос.

Голос  — це сукупність різних за висотою, силою та  тембром звуків, які видає людина за допомогою голосового апарату; дієвий компонент звукового мовлення й  головний інструмент учителя. 

Голос утворюється в результаті роботи голосових зв’язок і дихання та наділений цінними властивостями: природними (сила, висота, тембр, діапазон) і  набутими (темп, політ, звучність). Щоб розвинути голос, треба виявити кращі його якості, удосконалити ті, що виражені неяскраво, і застосовувати їх у процесі мовлення.

Сила голосу  — це результат м’язового напруження голосотворчого апарату. Поняття «сила голосу» часто плутають із гучністю (голосистістю, крикливістю). Сила голосу збільшується завдяки збільшенню напруження повітряного потоку, що йде з  легенів. Посилення гучності відбувається завдяки резонаторам, без яких людський голос звучав би ледве чутно. Сила голосу зумовлюється силою волі, силою характеру, силою бажання та  силою почуттів.

Висота голосу  — це його тональні можливості, що залежать від частоти коливання голосових зв’язок.

Діапазон голосу  — це межа людського голосу від найнижчих до найвищих тонів звучання. Чим багатший обсяг (діапазон) голосу, тим легше відтворювати різні відтінки душевних переживань. 

Діапазон змінюється і з віком, і  в процесі тренування.Тембр голосу — це його природне звукове забарвлення. Тембр надає різного забарвлення звукам тієї самої висоти.

Чистота голосу — це відсутність у нього таких вад, як придих (аспірація), хрипота, сиплість і  гугнявість.

Звучність (дзвінкість)  — це властивість голосу, який звучить гучно й  чітко. Цьому сприяє робота резонаторів і  мовленнєвого апарату. Темп  — це швидкість читання та  мовлення. 

Політ голосу — це здатність забезпечувати гарне сприймання в  будь-якому кінці приміщення.

Рухливість (гнучкість) голосу полягає в здатності легко й еластично володіти так званими важелями тону: вище  — нижче, гучніше  — тихіше, сильніше  — слабше, швидше  — повільніше, різкіше  — м’якше. 

Голос можна і  треба розвивати вправами, дібраними з  урахуванням індивідуальних особливостей виконавця.

2. Виконайте усно завдання. Вимовте звукосполучення на одному видиху. Зробіть це спершу 

артикулюючи звуки без голосу, потім пошепки та голосно.

ба — бо — бу — бе — би — бі

ва — во — ву — ве — ви — ві

да — до — ду — де — ди — ді

па — по — пу — пе — пи — пі

фа — фо — фу — фе — фи — фі

та — то — ту — те — ти — ті

ка — ко — ку — ке — ки — кі

ха — хо — ху — хе — хи — хі

- Вимовте на одному видиху звукосполучення із сонорними приголосними (спочатку пошепки, потім голосніше й  голосно).

лра — лро — лру — лре — лри — лрі

рла — рло — рлу — рле — рли — рлі

- Вимовте скоромовки й  чистомовки спочатку беззвучно, а  потім уголос, чітко артикулюючи.

- Прочитайте виразно текст. Визначте його стиль і  тип мовлення. Виділені слова вимовте зі зростанням / спаданням сили голосу.

Найважливіше визначити для себе: «Що я хочу розповісти людям? Яка моя мета?» Виокремити головне. Не розсіюватись на деталі, але вміти занурити людей в історію, аби інші побачили ситуацію очима героя, пройшли його шлях, побували в цій історії.Частина людей, які до нас приходять, часом не розуміють, що таке історія. Для них це — мотиваційні спічі, рефлексії, 

лекції, перелік фактів у хронологічному порядку. Насправді ж, історія — це дорога, яку проходить герой упродовж якогось часу. На сцені історія звучатиме 10 хвилин, а може 

 захоплювати навіть ціле життя.Є визначена структура історії. Це — стандарт, за яким 

відзняті всі фільми. І хоча на сцені «Часу історій» виступали дуже різні люди з дуже різними історіями — це непомітно, бо структура історії — одна для всіх (І. Снітинська).

3 . Д.З. Обгрунтуйте письмово думку.Чи погоджуєтеся ви з  думкою, що енергетика  — один із найважливіших параметрів у  виступі оратора? 

11.11.21.-12.11.21. Тема. Дискусія. Полеміка. Дебати

1.Прочитайте інформацію, складіть опорний конспект «Прийоми полеміки»

У багатьох сферах професійної діяльності людини, що проходить у системі «людина — людина», можливе проведення полеміки, учасники якої послуговуються загальноприйнятими полемічними прийомами й дотримуються визначених правил.У процесі полеміки використовують різні прийоми. Дуже добре, якщо сторона, яка стоїть на правильних позиціях, зможе передбачити можливі заперечення протилежної сторони і навіть відкрито висловити це передбачення: «нам скажуть...», «тут нам можуть, мабуть, заперечити.» і т. ін.

Виділяють такі полемічні прийоми:

□ спростування помилкового твердження фактами,

□ критика доказів опонента,

□ атака запитаннями.

Дозволеним у полеміці є прийом доведення аргументів опонента до абсурду. Буцімто стаючи на його місце, мовби договорюючи за нього, можна показати, до якої безвиході за логікою приведуть його безпідставні судження. Між іншим, до цього прийому і зводилася сократова іронія.Можна використовувати прийом «відтягнути заперечення».Він означає, що заперечення можна, хоча і не бажано, трохи відтягувати, якщо з якихось причин (розгубленість, непідотовленість) у цей момент немає сил одразу заперечити і необхідний деякий час, щоб зібратися з думками. Зрозуміло, бажано бити одразу по головних і сильних аргументах противника. Але якщо проти них не знайшлося миттєвих вагомих заперечень, потрібно спочатку спростовувати другорядні докази, а потім, зібравши сили, спрямувати удар на головні.У полеміці можна використовувати прийом «заковтування гачка», суть якого полягає в наведенні доказів на користь супротивника (з якими той згодний), а потім — несподівана демонстрація їх неспроможності.Усі ці прийоми вважають припустимими, їх можна використовувати в публічній суперечці. Їх застосування не заважає з’ясуванню істини, не компрометує опонента.Гумор та іронія посилюють емоційний вплив на слухачів, допомагають «розрядити» напружену атмосферу.Прийом бумеранга — «бий ворога його ж зброєю»: полягає в тому, що теза чи аргумент обертається проти того, хто їх висловив.Зведення до абсурду. Демонструється хибність тези, оскільки наслідки, що випливають з неї, суперечать дійсності.Атака запитаннями. У суперечці важливо ставити запитання: відповідати завжди складніше, ніж запитувати. Мета цього прийому — перехопити ініціативу, ускладнити становище опонента.

2. Згадаймо! Дискусія — (від лат.— дослідження) коректне за формою публічне обговореннябудь-якогосуперечливого наукового питання; для неї характерні чіткість формулювання теми, бажаність дійти єдиної думки, знайти загальне рішення, встановити істину, що дозволяє віднести дискусію до вищого розряду полемічного діалогу.Дебати — (від фр. —сперечатися) обмін думками на зборах чи засіданні, як правило, у процесі обговорення доповіді.Диспут — (від лат.— сперечатися, розмірковувати) публічне обговорення спірного наукового чи суспільно важливого питання; для нього характерна, як і для дискусії, бажаність дійти єдиної думки, встановити істину.Полеміка — (від грец. — ворожий, войовничий) зіткнення різних або протилежних поглядів у процесі обговорення питань, гострий спір. Мета полеміки — не досягнення згоди, а перемога над протилежною стороною, ствердження власної позиції з використанням будь-яких засобів. Проблема — складне теоретичне або практичне питання, що потребує вивчення, дослідження, розв’язання.Істина — достовірне знання, що правильно відтворює реальну дійсність у свідомості людей.

3. Правила проведення дискусії.

1.Ретельно продумайте своє бачення питання і аргументи до нього.

2.Використовуйте метод Сократа: свою думку ви розподіляєте на маленькі частинки і кожну пропонуйте у формі запитання.

3.Уникайте категоричності, особливо тоді, коли ви заперечуєте думку опонента.

4.Обминайте монологи, адже діалог продуктивніший.

5.Умійте почути та зрозуміти позицію опонента.

6.Не переривайте свого співрозмовника.

7.Не висміюйте співрозмовника і не доводьте його точку зору до абсурду.

8.Не прискіпуйтеся до невдалої форми висловлювання опонента.

9.Не розбивайте його позицію, а доведіть свою.

10. Будьте толерантними при відстоюванні своєї точки зору.

11.Ставте за мету не перемагати, а знайти істину.

12.Погоджуйтеся з тим, у чому ваш співрозмовник має слушність, знайдіть раціональне у його словах.

3. Закінчіть речення:

□ Полеміка — це...

□ Основними полемічними прийомами є...

□ Полемічна майстерність проявляється в...

□ Доводити означає...

□ Одержані знання допоможуть мені...

□ Свої знання з теми я б оцінив (оцінила) на...

4. Д.З.Пошукове завдання. Скориставшись джерелами Інтернету, відшукайте зразок полеміки. З’ясуйте, якими прийомами скористались полемісти.

09.11.21. Тема. Полемічні прийоми

1. Зробіть короткий конспект

Плідно вести дискусію, переконувати аудиторію, вигравати суперечки допомагають полемічні прийоми. 

Полемічні прийоми

1. Гумор, іронія, сарказм. Ці засоби підсилюють полемічний тон мови, її емоційний вплив на слухачів чи опонента; допомагають розрядити напружену атмосферу; створюють хороший настрій під час обговорення певних питань. Зауваження, зроблене в іронічній або жартівливій формі, може збентежити вашого опонента чи навіть зруйнувати його доказ.

2. Доведення тези опонента до абсурду. Основне завдання цього прийому — показати, що аргументація хибна, оскільки результати та наслідки суперечать дійсності. Для цього оратор ніби ставить себе на місце опонента й, начебто договорюючи за нього, показує, до якої безвиході можуть довести його безпідставні судження. 

3. Відтягування заперечення. Зрозуміло, що треба відразу «бити» по сильних аргументах противника. Заперечення можна, хоча й не бажано, трохи відтягувати, якщо з якихось причин (розгубилися, забули якийсь факт) у цей момент немає сил заперечити й потрібен час, щоб зібратися з думками. Отже, спочатку спростовуйте другорядні докази, а потім, зібравшись із силами, спрямуйте удар на головні. 

4. «Заковтування гачка». Суть цього прийому полягає в наведенні доказів на користь противника (з якими він згоден), а потім несподівана демонстрація їхньої непереконливості. 

5. Бумеранг. Прийом бумеранга (або зворотного удару) полягає в тому, що теза чи аргумент повертаються проти тих, хто їх висловив. У таких випадках сила удару збільшується — і поразка противника стає очевидною для всіх присутніх. 

Мистецтво відповідати на запитання. -Апеляція до публіки. Мета прийому — вплинути на почуття слухачів, їхні думки, інтереси, схилити аудиторію на свою користь. Апеляція до публіки чинить психологічний тиск на опонента й у такий спосіб ослаблює його. 

7. Посилання на авторитети. Іноді зручно посилатися на авторитети або начебто давно сформовану думку народу за допомогою фраз «це вже давно відхилено», «навіть дитині відомо», «це вже пройдений етап». Супротивнику в такому разі доведеться спростовувати авторитет або захищати «давно спростоване», а це невдячна справа. 

8. Атака запитаннями. Мета цього прийому — змусити свого опонента захищатися, поставити його в скрутне становище, створивши сприятливі умови для суперечки. Якщо необхідно розбити аргументацію протилежної сторони, треба задавати багато запитань — хоч одне з них визначить слабке місце супротивника, а якщо ні, то ініціатива все одно буде у ваших руках. 

Відповідати завжди важче, ніж ставити запитання, тому, щоб стати вправним оратором, треба оволодіти мистецтвом давати відповіді на запитання. 

Мистецтво відповідати на запитання

Відповідати на запитання впевнено, спокійно й чітко — це мистецтво. Треба пам’ятати, що саме відповіді на запитання характеризують вас як особистість. 

Запитання бувають різних видів.

1. Закриті й відкриті. Закриті запитання передбачають два варіанти відповіді: «так» і «ні»: 

— Ви перевірили достовірність цих даних? 

— Ні. 

— А ви плануєте це зробити? 

— Так. 

Відкриті запитання мають на меті з’ясувати щось нове про події, явища, предмети: 

— Коли ви плануєте перевірити достовірність даних? 

— 25 серпня. 

Закритими запитаннями іноді заганяють опонента в «пастку», бо йому доводиться вибирати тільки так або ні, хоча не завжди відповідь може бути однозначною (так, але…).

2. Прості та складні. Складні запитання, на відміну від простих, вимагають не менше 

двох відповідей: 

— Де ви плануєте перевірити достовірність даних і чому саме там? 

— Перевірку проведемо в Державному архіві, бо тільки в ньому зберігаються оригінали 

документів, які нам потрібні для справи. 

Складні запитання можуть заплутати людину під час дискусії, тому краще використовувати прості. 

3. Коректні й некоректні. Некоректними називають запитання, за основу яких узято помилкові судження. Некоректні запитання збивають людину з пантелику, примушують її виправдовуватися, заганяють у неочікувану ситуацію, чинять психологічний тиск. Наприклад, запитання до дівчини: Через які проблеми ти часто сваришся з ровесниками? — некоректне, бо треба спочатку з’ясувати, чи взагалі вона свариться зі своїми ровесниками, а якщо так, то наскільки часто. 

4. Нейтральні, доброзичливі та провокаційні. На нейтральні й доброзичливі запитання треба відповідати спокійно й не дратуватися, якщо вони сформульовані неточно або неграмотно. Іноді запитання ставлять не для того, щоб з’ясувати суть справи, а щоб поставити опонента в складне становище, висловити недовіру до його аргументів, показати свою незгоду з його позицією, тобто здобути перемогу над супротивником. Відповідаючи на провокаційні запитання, треба виявити їхню суть, викрити позицію опонента й дати відкритий бій. Відповіді бувають правильними й неправильними, позитивними й негативними, короткими й розгорнутими. 

Позитивними називають відповіді, у яких мовець прагне з’ясувати істину. Якщо ж 

відчувається відмова відповідати на запитання, то така відповідь — негативна. Мотивом 

для відмови може бути недостатня компетентність із порушених проблем, слабкі знання 

з обговорюваного предмета. Отже, негативна відповідь визначає слабкі сторони опонента. 

Короткі відповіді зазвичай висловлюють одним-двома словами, наприклад: 

— Ви бачили свого брата вранці? 

— Бачив. 

— Біля трамвайної зупинки?

— Так. 

— Він говорив по телефону?

— Так. 

— Про що він говорив? 

— Не знаю. 

— Ви не чули? 

— Не чув. 

Навряд чи обговорення якоїсь проблеми буде продуктивним, якщо використовувати 

короткі відповіді. А розгорнуті й аргументовані відповіді мають велику силу переконання 

в публічних суперечках.

Відповідаючи на запитання, дотримуйтеся таких порад:

• намагайтеся чітко відповідати на поставлене запитання;

• ніколи не кажіть нічого зайвого, бо цим обов’язково скористається ваш опонент; 

• навчіться визначати пріоритети у своїх відповідях: починайте з головних подій, найбільш переконливих фактів, щоб аудиторія не втратила до вас інтересу, а потім переходьте до другорядних; 

• щоб ваші відповіді були чітко організованими, використовуйте вставні слова: по-перше, по-друге, по-третє; 

• подякуйте опонентові за цікаве запитання й тільки після цього переходьте безпосередньо до відповіді; 

• щоб завоювати прихильність опонента чи аудиторії, використовуйте такі конструкції: «Порушена вами проблема хвилює багатьох із нас…», «Розумію ваші почуття! 

Зізнаюся, я відчував те саме, поки не усвідомив…», «Мені хотілося б поділитися з 

вами своїм відкриттям…»; 

• якщо ви не готові зразу дати відповідь, скористайтеся переадресацією його опонентові або аудиторії: «Цікаве запитання! А як би ви самі на нього відповіли?», «Можливо, хтось із присутніх хотів би висловитися щодо цього запитання?»;

• якщо ви відчуваєте, що не можете дати відповідь на запитання, не намагайтеся«викручуватися» із неприємної ситуації, краще скажіть, що ви не готові зараз відповісти й зробите це наступного разу. 

У спілкуванні оратор повинен суворо дотримуватися основного принципу: відповідати на 

запитання лише тоді, коли повністю зрозуміла його суть і він знає правильну відповідь. Інакше можна потрапити в неприємну й навіть анекдотичну ситуацію, подібну до описаної нижче. 

Один студент задля жарту ставив запитання: «Що таке “нофелет”?» — усім приїжджим лекторам. Боячись осоромитися перед аудиторією, кожен намагався відповісти на 

поставлене запитання по-своєму. Лектор-міжнародник пояснював, що це назва нової незалежної держави на півдні Африки; ботанік говорив про рослину, що росте в середній смузі нашої країни; лікар уважав, що це новий препарат. Ніхто навіть не здогадувався, що це всім відоме слово «телефон», яке студент-жартівник прочитав навпаки, справа наліво.

2. Д.З.. Підготуйтеся до інтерв’ю, написавши відповіді на заздалегідь підготовлені для вас запитання. 

1. Чому багато молодих людей, ваших ровесників, знаючи про згубний вплив куріння чи 

вживання спиртних напоїв, усе одно не відмовляються від цих поганих звичок? 

2. Як ви ставитеся до татуювання? 

3. Як ви розумієте народний вислів: «Гола, боса, зате у вінку»?

4. Охарактеризуйте молоду людину, яка вмовляє батьків (а іноді вимагає в них) купити їй iPhone X, вартість якого становить тримісячний бюджет сім’ї.

5. Коли востаннє ви йшли на компроміс зі своїм сумлінням? Опишіть цю ситуацію. 

6. Які людські якості ви найбільше цінуєте? 

7. Хто із сучасних українців та іноземців є для вас авторитетом? Чому саме ці люди? 

8. Як ви реагуєте в ситуаціях, коли на вас тиснуть батьки або вчителі? 

9. Чому найбільше молодих людей нашої країни їдуть здобувати вищу освіту саме до 

Києва, Харкова, Одеси та Львова? 

10. Яке місто України ви вибрали б для навчання, а може, і для постійного проживання? 

Чому саме це місто?

08.11.21.Тема. Вимоги до оратора

1.Зовнішність є не останнім чинником оратора. Тут важливо володіти собою, уміти «створити імідж», певний образ. Вираз обличчя, хода, постава, ваша жестикуляція — усе це складає певне враження ще до того, як ви сказали перше слово. Симпатія чи антипатія до оратора формується в найперші хвилини. До місця промови треба йти спокійно, не бігти, не варто на ходу поправляти одяг, зачісуватися тощо. Негарно спрямовувати погляд у  вікно, у  стелю або заплющувати очі під час виступу. Не можна дивитися й «крізь» людей байдужим, відчуженим поглядом. Досвідчений оратор уміє дивитися так, що кожен слухач відчуває його погляд «саме на собі».Жестикулювання ораторові необхідне. Заклякла постава сприймається погано. Але й  надмірна жестикуляція не доречна.Правильні артикуляція й  вимова, гарна дикція — запорука успіху. Потрібно чітко й  правильно вимовляти кожен звук. Трохи повертайте голову й корпус, робіть жести руками лише 

в  найважливіших місцях промови. Не тупцюйте на місці, а  непомітно переносьте центр ваги тіла з  однієї ноги на іншу.

2. Прочитайте текст. Що нового ви дізналися з нього? Як ви готуєтеся до виступу? Чи відчуваєте страх перед аудиторією? Які поради виявилися  для вас найбільш корисними?

Страх перед аудиторією — явище досить поширене з-поміж промовців. Він дається взнаки по-різному: може тремтіти голос, може вкриватися червоними плямами обличчя, може супроводжуватися повільним блокуванням будь-яких проявів волі. Ці ознаки посилюють страх, і доповідач зазвичай думає вже не про логічний виклад думок, а про якомога швидше завершення цієї екзекуції. Він усвідомлює, що прояви страху є очевидними для слухачів, і поспішає, ще більше плутається.Страх перед аудиторією відрізняється від емоційного напруження, що може виникати під час публічних виступів. Емоційно врівноважений доповідач значно «небезпечніший» у своїй нудній промові, аніж той, у чиєму настрої наявна здорова доза нервового збудження.Боротьба зі страхом є досить складною, однак допоможуть 

подолати страх такі поради:

1) треба гарно підготуватися; найкраще записати всю доповідь на папері, а потім прочитати вголос;

2) варто уявити себе на місці слухача, оцінити свій виступ критично;

3) переконайтеся, що в разі потреби ви зможете швидко зорієнтуватися, зазирнувши в записи;

4) необхідно шукати підтримки в аудиторії. 

Задля позбавлення нерішучості, несміливості використовуйте кожну нагоду, щоб потренуватися в мовленні, виступити перед аудиторією (А. Нікітіна).

 Випишіть найважливіші для вас поради.

3. Д.З.Знайдіть в Інтернеті відомості про сучасних українських ораторів, підготуйте повідомлення про них.

05.11.21. Тема. Мовні засоби оформлення тексту залежно від мети спілкування й адресата мовлення

1. Конспект

2 Виконайте письмово завдання Здати до 06.11. до 15 години)

                                 - Замініть подані слова синонімами.

Диференціювати, вето, електорат, лімітувати, інвестиції, конкурент, інтегрування, легітимний, моніторинг, менеджмент, імплементація, брифінг.

                         -Запропонуйте різні способи словесного вираження думок.

Зразок. Нам потрібна демократія. — Демократія необхідна 

для нас. Наше суспільство потребує демократії. 

Без демократії неможливе наше суспільство.

1. Необхідно сортувати сміття. 2. Важливо зберегти карпатські ліси. 3. Волонтери необхідні суспільству.

04.11.21. Тема. Види ораторського мистецтва за метою висловлювання

1. Зробіть конспект

2. Д.З. .- Виконайте одне із завдань (письмово). Складіть перелік (10–12) яскравих психологічних рис 

одного (однієї) з ваших однокласників (однокласниць). Перелік не повинен містити зовнішніх прикмет, за якими легко впізнати людину. Наприклад, про високу людину не можна писати «Має високий зріст» або «Він високий». Це має бути психологічний опис характеру, цінностей, талантів тощо.

          -Ви домовляєтеся з  незнайомою людиною про зустріч, однак ще не знаєте, що одягнете. Опишіть себе так, щоб незнайомець (незнайомка) відразу впізнав (упізнала) вас. Знайдіть особливі прикмети. (Здати до 05.11 до 18 години)

02.11.21. Тема. Види аргументації. Способи встановлення контакуту зі слухачами 

1.Лекція. Причинно-наслідкові зв’язки тези з аргументами є провідними для аргументованого мовлення, оскільки оратор щоразу ставить запитання: чому певне твердження (теза) істинне? Наприклад:Нашим містом можна пишатися (ЧОМУ?), тому що:

1) це місто має давню і  славну історію;

2) це надзвичайно потужний культурно-промисловий центр;

3) воно красиве й  зелене. 

 Кількість мікротем не може бути чітко регламентованою, однак здебільшого використовують три аргументи (мікротеми), що забезпечує змістовність, інформативність і переконливість мовлення. Як визначити силу аргументів і  порядок мікротем? Які аргументи є  сильними саме в  цій аудиторії? Аристотель вважав, що аргументи залежать від слухачів, від того, що вони визнають правильним, приємним, що вони люблять чи ненавидять. Аргументи побудовані на двох прийомах: раціональному переконанні й  емоційному впливові. Перед слухачами, які надають перевагу логічним міркуванням, мікротему, що містить судження, орієнтоване на розум сукупно з  раціональними аргументами, доцільно розташувати в  кінці ланцюжка аргументів. Виступаючи перед аудиторією, яка надає перевагу емоціям, краще останньою в  аргументації розташувати мікротему, що містить емоційне судження й  емоційні аргументи. Наприклад:

Необхідно відвідувати музеї, тому що:

1) музей  — це прекрасний відпочинок (+ емоційні аргументи, наприклад, опис інтер’єру, експонатів музею тощо);

2) музей  — це нові враження й  нові знання (+ раціональні аргументи, наприклад, факти, пов’язані з  новими експозиціями, +

емоційні, наприклад, опис особистих вражень);

3) музей — це залучення до творчості (+ раціональні аргументи,

наприклад, факти і  відомості про те, що відвідування музеїв

поглиблює знання + емоційні, наприклад, опис власних відчуттів під час відвідування того чи того музею).

Перша мікротема апелює до емоцій, друга  — до емоцій і  до розуму, третя  — здебільшого до фактів. Такий порядок мікротем буде ефективним для аудиторії інтелектуалів, якщо ж аудиторія ненадто освічена і  її цікавлять здебільшого розваги, то й  порядок мікротем доцільно змінити: почати з третьої й завершити першою. Якщо ж передбачити, що слухачі особливо нічим не цікавляться, то ораторові краще зосередитися лише на першій темі, зверненій до емоцій, відмовившись від другої й  третьої мікротем. Отже,

                                     Уміння аргументувати — це знання, уміння і мистецтво

зробити свою думку обґрунтованою й переконати нею

інших.

Аргументи «за» мають

бути:

— правдивими, покликатися на авторитетні джерела;

— доступними, простими й зрозумілими;

— відображенням об’єктивної реальності.

Аргументи «проти» мають

переконати аудиторію в тому,

що аргументи, наведені для

підтримування тези, яку ви

критикуєте, слабкі, не витримують критики.

2. Д.З.  Наведіть аргументи, які спростовують твердження. ( здати до 03.11 до 18 години)

1. Сидіти вдома самому (самій) сумно.

2. Гарно, коли взимку багато снігу.

01.11.21. Тема. Соціально-побутове красномовство

1. Прочитайте матеріал підручника ст. 92.

2.

3. Д.З. Виконати впр. 94 (здати до 18 години)

30.10.21. Тема. Композиція ораторського виступу

1.Зробити конспект уроку ( це і є домашнє завдання)

Композиція ораторського виступу

Найпоширенішою структурою мови є структура, що складається з вступу, основної частини і висновку. Композиція виступу змінюється в залежності від теми, мети, складу аудиторії.

Публічний виступ обов'язково повинне мати продуману структуру, що містить певну послідовність частин. Це необхідно для зручності, як оратора, так і слухачів. Оратору зручно переходити від теми до теми, слухачам зручно сприймати інформацію, розбиту на частини і запропоновану ним у певній послідовності.

Структура - це складові частини виступу та їх розташування відносно один одного.

У вступі зазвичай ставиться проблема, повідомляється основна думка; в основній частині наводяться аргументи та докази; в ув'язненні підводяться підсумки, повторюється головна думка, міститься заклик до аудиторії.

У вступі розрізняють зачин (мета - підготувати аудиторію до сприйняття, змусити слухати, привернути увагу) і зав'язку (мета - пояснити тезу, заінтригувати постановкою проблеми, показати актуальність обговорення питання).

Основна частина містить аргументацію тези.

Висновок може включати нагадування (мета - нагадати основну тезу, повернутися до вихідної проблеми), узагальнення (мета - сформулювати словами узагальнюючий висновок) і заклик (мета - викликати реакцію слухачів).

Найважливішою вимогою, яким повинна задовольняти будь-яке публічне виступ, є наступне: в ньому повинна виявлятися структура (логіка), зрозуміла слухачам.

Підготовка до виступу

Мова написана, виступаючий перевіряє, чи немає відступів від теми, зв'язок між частинами, логічність та аргументованість, доступність тексту, завантаженість тексту ілюстративним матеріалом.

Коли текст виступу підготовлений, необхідно прочитати мова вголос, звертаючи увагу на дикцію, вимова, темп мови, гучність голосу. При читанні вголос виявляються раніше не помічені недоліки виступи і виступаючого.

Будь-яка мова повинна бути вимовлена. Перед оратором завжди стоїть питання: читати лекцію чи заучувати напам'ять. Є три способи виступу: читання тексту, відтворення по пам'яті з читанням окремих фрагментів, імпровізація. Традиційно читають промови дипломатичні, ювілейні, офіційні, доповіді політичного чи економічного змісту. Інші види промов вимовляють. Імпровізація хороша там, де потрібно негайний відгук, жива реакція слухачів на слово оратора. Іноді оратор заучує текст промови напам'ять. Але при хвилюванні, будь-якої несподіванки оратор може забути текст. Предпочтітельней ситуація, коли оратор вимовляє текст на пам'ять, іноді заглядаючи в нього, щоб не відійти від теми або щоб зачитати цитату, важливу формулювання, статистику, цифрові дані.

Отже, щоб промова пролунала, мала успіх, досягла потрібного результату, оратор повинен серйозно готуватися до виступу. Тільки тоді можливий контакт із слухачами. Про те, чи є контакт, можна судити по заданим питань, оратор і слухачі обговорюють одні й ті ж проблеми, відчувають приблизно почуття. Переконаність оратора, його схвильованість, зацікавленість передаються і слухачам. Навіть недосвідчена людина, заглянувши в зал, зрозуміє чи цікаво слухачам, чи відбулося спілкування, чи спостерігається відповідна реакція.

Мова побудована правильно і грамотно, рясніє цікавими фактами, яскравими порівняннями, але слухач байдужий, байдужий. Що оратор зробив не так? Неписане правило риторики говорить: «Ми слухаємо не мову, а людину, яка говорить».

Вступ

Увага - це спрямованість психічної діяльності і зосередженість її на об'єкті. Увага буває мимовільне - те, яке виникає ненавмисно (наприклад, до сирени пожежної машини, блискавки за вікном, рухомому предмету в лекційній аудиторії тощо), довільна - свідомо регульоване зосередження на об'єкті і послепроизвольное - підтримуване інтересом (наприклад, почав читати, та захопився). В аудиторії необхідно викликати в першу чергу довільну увагу. Це завдання виконує вступ.

Вступ є обов'язковим елементом будь-якого публічного виступу. Розрізняють дві частини вступу: зачин і зав'язку. У добре підготовленої аудиторії виступ може бути мінімальним, складатися тільки з зав'язки, без зачину; в менш підготовленій аудиторії вступна частина повинна бути більш розгорнутої і включати зачин.

Зачин потрібен для того, щоб заволодіти первинним увагою аудиторії. Він являє собою короткий словесний підхід до теми, причому він може бути не пов'язаний з темою виступу, а стосуватися умов, в яких відбувається зустріч зі слухачами, ступеня їх організованості, часу початку виступу, попереднього виступу або виступів (останній тип зачину дозволяє оратору провести думка про логічність побудови всіх виступів, показує місце даного виступу в системі інших, які прослухали вже або ще прослухають, створює враження про злагоджену роботу лекторів, про раціональне розподіл тем і проблем між ними).

Приклади зачинів.

1. Добрий день! Отже, ми з вами знову зібралися в цій аудиторії. Мені приємно тут виступити знову. У минулому році ми теж тут зустрічалися і обговорювали проблеми ... Сьогодні наша тема ...

2. Отже, ви вже прослухали ряд цікавих і яскравих виступів моїх колег з проблем ... Я сам із задоволенням їх послухав і тепер продовжу ці тему. Я хочу запропонувати вам своє розуміння даних проблем.

3. Здравствуйте! Ну, здається всі зібралися? Чи треба ще когось почекати або можна починати? Можна ще трохи почекати, якщо хтось затримався, але точно прийде. ... Отже, тепер починаємо. Наша тема ...

4. Здравствуйте! О, яка велика і різноманітна аудиторія у нас сьогодні! Дуже приємно вас всіх бачити!

5. Добрий день! Ну, я бачу, нас зібралося сьогодні небагато, але найголовніші і зацікавлені слухачі, я впевнений, тут. Думаю, ми вже можемо розпочати ...

Зав'язка - це вже підхід до теми виступу. У зав'язці треба тим чи іншим способом визначити проблему, яку ви будете розкривати, і пов'язати її з інтересами слухачів. Зав'язка повинна захопити увагу слухачів.

 Основна частина

Для того щоб ефективно донести головну думку до слухачів, оратор повинен її сформулювати. Тому потрібно заздалегідь подбати про словесної формулювання головної ідеї: висловити словами, по можливості, коротко і зрозуміло. П. Сопер зазначав, що «сам оратор іноді точно не знає, яка його мета, поки не сформулює її повністю». З іншого боку, дослідження Т.М. Дрідзе переконливо показали, що третя частина будь-якої аудиторії в принципі все добре розуміє, але не може самостійно сформулювати головну думку оратора, не в змозі виділити цю думку у виступі.

Словесна формулювання головної думки виступу необхідна як самому оратору, так і його аудиторії.

Прийоми ефективного донесення головної думки оратора будуть відрізнятися в залежності від тривалості виступу, його типу, аудиторії і т.д. Можна лише дати деякі найбільш загальні рекомендації, що застосовуються в переважній більшості випадків.

Оптимальним є виступ за принципом «один текст - одна думка».

Заключна частина виступу

Заключна частина має дві основні функції: нагадати головну думку пояснити, що з нею треба робити.

Основними недоліками композиції є порушення логічної послідовності у викладі матеріалу, перевантаження тексту логічними міркуваннями, відсутність доказовості, велика кількість порушених питань.

Головна частина підводить до висновку. Якщо оратор зім'яв виступ, не вклався в термін, не зробив висновку, то мета виступу не досягнута. Кінець промови повинен бути логічно пов'язаний з її початком. В авторській мові діє закон краю, тому висновок повинен узагальнювати ті думки, які висловлювалися в основній частині виступу.

У заключній частині оратор може намітити завдання, які випливають із змісту виступу, визначити позиції слухачів. Особливо важливі останні слова оратора. Вони залежать від виду мовлення. Політична мова може закінчитися закликом, гаслом, зверненням. У доповіді на політичну тему будуть міститися пропозиції про поліпшення або зміни, завершуючи академічну лекцію, оратор використовує прийом повторення. Мова також може закінчуватися риторичним питанням чи затвердженням.

Крім того, в кінці виступу оратор може знову повторити основні положення, зробити аудиторії комплімент, викликати сміх, використовувати цитату, створити кульмінацію.

29.10.21. Тема. Духовне красномовство (гомілетика), його жанри і характерні риси

1. Прочитайте матеріал підручника ст. 88-89. 

2. Зробіть конспект уроку. Християнство як нове віровчення, що виникло на межі І ст. до н. е. і І ст. н. е., зазнало впливу еллінської культури, зокрема пізньої античної риторики. Тим паче, що Євангеліє (з гр. — добра звістка) спочатку не мало письмового тексту, а існувало як жива проповідь Христового вчення та розповідь про його життя й благодіяння. Для Євангелія знадобилася вже сформована і розвинена класична греко-римська риторика, яка потім була значно трансформована відповідно до богослужбово-повчальної мети нової релігії і породила окрему гілку — церковну риторику, або гомілетику. Іоанн Златоуст, Іоанн Богослов, Василій Великий — видатні майстри-богослови. Гомілетика пояснює теорію церковної співбесіди, пастирського проповідування слова Божого, визначає цілі проповіді, надає практичні рекомендації, поради через «уроки віри й благочестя». Історія гомілетики починається з Нагірної проповіді Христа, що ось уже 2 тисячі років вражає всіх глибокою мудрістю і передбачуваністю. Основу її складають заповіді блаженства, що стали афоризмами і дають простір для своїх тлумачень майбутнім поколінням проповідників.

Своєрідність її в тому, що у своїх початках гомілетика має більше рис близькосхідної риторичної традиції (іудейської та арамейської) і лише пізніше (десь після перекладу Біблії грецькою мовою у III ст. н. е.) набуває й рис греко-римської риторики. Основним жанром церковного красномовства була і є проповідь. Це особливий вид усного монологічного мовлення, спрямований до мирян з метою навернути їх до християнського віровчення, викликати почуття вдячності Богу, виховати почуття єдності у вірі, терпіння в ім'я потойбічного життя.

Першим проповідником можна вважати самого Ісуса Христа. Його мова — це невеликі вислови афористичного характеру — логії, вони заучувалися і тривалий час передавалися усно, поки значно пізніше, вже після розп'яття і воскресіння Христа, були записані його учнями — апостолами — в Євангеліє. Ці тексти були несхожими на традиційні греко-римські промови.

Гомілетика (церковне красномовство) започаткувалася в давній Україні з прийняттям християнства і спиралася на богослужбову та житійну літературу, як перекладну, так і оригінальну, бо вже у 1056 р. з'явилося написане дияконом Григорієм у Києві "Остромирове євангеліє", а в 1092 р. — Київське євангеліє.

Відомий історик української церкви і української мови Іван Огієнко (митрополит Іларіон) переконливо довів, що з часів прийняття християнства сформувалася Українська церква з виразними національними окремішностями (в догматах, виборах духовенства, богослужінь, чинопокладаннях, требах, місяцеслові, святах, ікономалярстві і храмовій архітектурі). Українська церква виробила свій "лаврський наспів" й уславилася особливими партесними хорами. З часу прийняття християнства Українська церква користувалася старослов'янською мовою, але виробила свою, українську вимову її, як і інші слов'янські церкви.

Серед риторів Києво-Могилянської академії слід виділити проповідника (гомілета), педагога, письменника-полеміста Іоаникія Ґалятовського (1688). Його перу належать збірка проповідей "Ключ розуміння" (1659), збірка оповідань-легенд "Небо нове" (1665), трактат "Месія правдивий" (1669) і риторичний трактат "Наука, або Спосіб зложення казання", що входить до збірки проповідей "Ключ розуміння" та інші твори (більше 20). Будучи ректором академії (1658—1668 рр.), І. Галятовський відкрив у колегії нові класи риторики і читав її не латинською мовою, як тоді було заведено у навчальних закладах, а українською мовою. Українська гомілетика виробила специфічний вид проповіді — казання. Про нього і казнодію (творення проповіді) та казнодія (проповідника) розповідається у трактаті І. Ґалятовського "Наука, або Спосіб зложення казання"1. Як і складання всіх проповідей, починати казнодію І. Галятовський радить з вибору теми зі Святого Письма. Все казання має складатися з трьох частин.

Перша частина — це початок (ексордіум), "приступ" до речі, про яку хочеш повідати. Тут проповідник (казнодія) звертається до людей, сповіщає свою пропозицію, "поставлення умислу", показує, про що хоче казання мати і просить Бога або Пречистую діву "о поміч", а людей — "о слухання".

Друга частина — розповідь (нарація). В ній оповідається все про ту річ, що є темою казання, предметом мовлення, про що обіцяно в першій частині. Ця частина є найбільшою, бо на ній зосереджується все казання і до неї інші частини приєднуються ("замикаються").

Третя частина — кінець казання (конклюзія). В цій частині проповідник знову вже коротко нагадує людям, про що йшлося в другій, основній, частині і просить людей, якщо річ була добра, щоб "вони в тій ся речі кохали", а якщо річ зла, щоб "ся такої речі хоронили", тобто береглися від такої речі.

Гомілетика — наука богословська; вона пояснює теорію церковної співбесіди, пастирського проповідування слова Божого, історію проповідницької літератури, визначає цілі проповіді, надає практичні рекомендації, поради через «уроки віри й благочестя». Релігійні оратори мають великий вплив на слухачів не тільки завдяки духовному змісту Біблії, проповіді, а й завдяки красі, естетичній силі всіх видів мистецтва — архітектури, живопису (іконопису), музики .

3. Д.З. Здати конспект уроку до 29.10 до 15 години.

28.10.21. Тема. Контрольний твір-роздум на морально-етичну тему у публіцистичному стилі

1. Згадаймо! Робота зі словником 

Мораль – система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей.

Етика – норми поведінки, сукупність моральних правил, якими керується людина в житті. 

2. Прочитайте зразок твору на морально-етичну тему.     

       Милосердя й доброта – два крила, на яких тримається людство. Як же могло так статися, що милосердя втратило сьогодні свою цінність, а його зміст звівся в основному до милостині? Невже для того, щоб виіскрити доброту із наших сердець, потрібен землетрус чи Чорнобиль? Хіба без них не можна бути милосердними? Хіба у звичайному житті немає людей, які потребують допомоги?

     Ще з часів давньоруських благодійність була традицією нашого народу. Цілком природним і закономірним уважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, відстояти скривдженого. 

     Доброта й милосердя – багатоликі. Потреба в них повсякчасна. Навіть тоді, коли немає біди, навіть там, де гори спокійні й твердь земна не хитається під ногами. 

     В Україні проживає майже 2 мільярди одиноких людей. Близько 200 тисяч із них цілком або частково не здатні обслуговувати себе. 15 тисяч із них знаходяться в  будинках-інтернатах, їх об’єднує немічність, самотність.

     У злигоднях живуть більше мільйона наших земляків. Є й таких немало, що існують на межі бідності.

     Сумні цифри, незвичні. Та це – правда життя. Важко уявити, що люди страждають не тільки від того, що не щодня мають свіжий хліб, а й через те, що не чують вкрай необхідних теплих слів.

     А чи задумувалися ви над тим, що таке доброта? Звичайна людська доброта? Добросердечність? Чуйність?  Справді, різні люди є у світі. Та все ж хочеться вірити, що більше хороших. Письменник, учений Білецький-Носенко писав: «Думай добре, роби добре – і буде добро». На злі далеко не заїдеш. Добро – не наука, воно – дія. Прикладів тому  в нашому житті  безліч  , вони є на кожному кроці.

     Колись у Сербії був закон: той, хто одружувався, мав посадити 75 оливкових дерев. Оливки живуть і  плодоносять 400 років. Уже давно немає тих, хто саджав ці дерева. Забули їхні імена, імена їхніх правнуків, а дерева, посаджені в XVII столітті, плодоносять і радують людей ще й сьогодні.

    Віддані людям тепло й душевна доброта обов’язково повернуться до вас. Маємо таке коротке життя, тож хай не буде в ньому місця злим помислам. 

3. Опрацюйте пам'ятку " Як писати твір-роздум на морально-етичну тему" ст. 145

4. Д.З. На окремих листках пишете: 

Двадцять восьме жовтня

Контрольний твір-роздум на морально-етичну тему

Толерантність сьогодні - міф чи реальність?

Важливо! Не забувайте за обсяг і каліграфію! 

Роботу здати до 29.10. до 15 години !!!

26.10.21. Судове красномовство.

1. Прочитайте теоретичний матеріал.

2. Прогляньте приклад судової промови.

3. Д.З. матеріал підручника ст. 86-87. Скласти судову промову. Здати до 28.10. до 15 години.

25.10.21. Тема. Складання бібліографії.

1.Зробіть конспект уроку.

Робота з книгою розпочинається з попереднього знайомства з нею – з її довідковим апаратом (вихідними даними та анотацією).

Слово „бібліографія” походить від двох грецьких слів „бібліон” – книга і „графо” – пишу.

 Бібліографія – це перелік книг, журналів, статей із вказівкою вихідних даних; покажчик літератури. Вихідні дані вміщуються на титульній сторінці та на її звороті, а також на останній сторінці книги.

 У вихідних даних зазначаються прізвище та ім’я автора (авторів), прізвища редакторів, художників, коректорів, обсяг книги, тираж. Вказується також адреса видавництва та друкарні, де виходить книга, а також рік видання.

2. Порівняймо!     

 - З чим можна порівняти бібліографію? (З особистими даними людини)

-  Які дані вміщує бібліографія книги і в якому порядку? (Автор, Назва. – Місце видання.: Видавництво, Рік видання. – Кількість сторінок).

 - Навіщо фіксувати стільки даних про книгу? (Щоб чітко й однозначно визначити її)

-  Чому така точність в бібліографічній пунктуації? (В науці обов’язковою є впорядкованість всього. Ця пунктуація – результат домовленості, положення про оформлення книг, вона єдина для всього світу, зрозуміла кожній освіченій людині з будь-якого куточка планети. Окрім того, така точність робить можливою машинну (комп’ютерну) обробку інформації про книги).

3.Алгоритм складання бібліографії.

-   Монографія: Автор, Назва. – Місце видання.: Видавництво, Рік видання. – Кількість сторінок.

-   Колективна монографія: Назва. – Місце видання.: Видавництво, Рік видання. – Кількість сторінок.

-  Стаття: Автор, Назва // Назва видання чи збірника, Рік, Число. – Номери сторінок.

-   Матеріал з Інтернету: Автор, Назва // Повна назва ресурсу від базової сторінки до назви ресурсу.

4. Д.З. Конспект. Зробити бібліографічний опис книжки. ( на ваш вибір-3 книги) за правилом-орієнтиром. Важливо! Завдання скинути на вайбер до 26.10. до 15 години.

Правило-орієнтир

1.     Відкрийте книжку на першій сторінці і знайдіть прізвище та ініціали автора. Запишіть їх на каталожну картку від першої вертикальної лінії друкованими літерами.

2.     Знайдіть назву твору і запишіть її на другій лінійці від другої вертикальної лінії.

3.     Знайдіть підзаголовки (якщо є), чи жанр твору та запишіть через дві крапки після назви з великої літери.

4.     Знайдіть вихідні дані книжки, місце видання, видавництво, рік видання, кількість сторінок. Запишіть це, користуючись зразком. Знайдіть авторський знак і номер відділу.                                  Зразок.

Коваль  А.  П.  «Пригоди  слова»:  Науково ­ популярне  видання.— К.: Рад.   шк., 1985.— 213  с.

Тема: Лексикологія і фразеологія.

1. Повторити матеріал.

2. Переглянути відео.

3. Виконати вправи 351, 352.

01.04.Тема. Реферат на професійну тему

1. Опрацювати матеріал ст.218.

2. Короткий конспект ст.219-220

3. Опрацювати памʼятку ст.220.

4.Переглянути відео.

Але  й інші думки:

1.   Учитель
У 2030 році новітні технології дадуть учням можливість досліджувати дно Індійського океану або єгипетські піраміди, не виходячи з класних кімнат.Учителі як експерти зможуть створювати індивідуальні навчальні програми з урахуванням потреб учнів, що допоможе їм досягати успіху в житті.

2.     Герокінезіолог
У майбутньому людям все успішніше вдаватиметься долати старіння. І важливу роль тут відіграватимуть люди такої професії - володіючи знаннями в галузях гіреатрії й кінезіології. Вони не лише покращуватимуть здатність літніх людей рухатися, залишатися місцими й гнучкими, а й сприятимуть загальному благополуччю, надихаючи на нові починання.

3. Естетист
Спеціаліст цієї професії допомагатиме людям трансформувати свою зовнішність для особливих випадків, використовуючи тисчасові протези для обличчя, грим, який реагуватиме на зовнішнє середовище, та інші модифікації тіла.

4. Аналітик автотранспорту
У майбутньому автобусами й потягами будуть керувати комп'ютери. Та проблеми, які вимагатимуть участі людини, будуть вирішувати аналітики автотранспорту. Вони допомагатимуть транзитним пасажирам дістатися пункту призначення і гарантуватимуть, що транспортна система працює ефективно і без перешкод

5. Спеціаліст із сонячних технологій
За 112 годин Сонце дає стільки енергії, скільки міститься у всіх запасах нафти, вугілля і природного газу на Землі. Акумулювання цієї маси енергії за допомогою сонячних технологій під керівництвом людей такої професії дозволить нам виробляти електроенергію, вкрай необхідну для комфортного життя людини.

6. Шкільний дієтолог
Шкільний дієтолог гарантуватиме, що учні отримують харчування відповідно до їхніх особистих фізіологічних потреб. Також, шкільні дієтологи навчатимуть дітей правильно й збалансовано харчуватись

7. Ренатуралізатор
Завдання людини цієї професії - компенсувати екологічні збитки, нанесені сільській місцевосці людьми, фабриками, машинами та інтенсивним монокультурним сільським господарством

8. Персональний веб-менеджер
Людина цієї професії матиме завдання "очистити" онлайн-персону свого клієнта, вистежуючи та коригуючи незручну чи неточну інформацію або зображення, захищаючи приватне життя й репутацію людини

9. Містопланувальник
У 2030 році люди саме цієї професії розроблятимуть проекти забудови міст.

Ці проекти будуть збалансовувати соціальні та культурні потреби громадян і вимоги до навантаження на довкілля

10. Посол з культури компанії
Людина цієї професії відіграватиме важливу роль у забезпеченні позитивної робочої культури, тому що працюватиме частково як гуру лідерства, терапевт, і координатор.

Для опанування такої професії особі потрібні гарні навички спілкування з людьми та креативне мислення.

11. Міський фермер
Ці спеціалісти намагатимуться парниками максимально зменшити споживання енергії.

Парники будуть розбудовані на багатоповерхівках та відіграватимуть важливу роль у забезпеченні міського населення городиною

12. Аудитор екосистем
Робота аудитором екосистем полягатиме у тому, щоб зрозуміти місцеву екосистему й запобігти її перевантаженню результатами людської діяльності. Такі експерти консультуватимуть уряд та органи місцевої влади з питань, пов'язаних із впливом людських спільнот на локальні екосистеми

13. Консультант з питань роботів
У майбутньому домашні роботи будуть працювати в хатньому господарстві або піклуватись про дітей чи літніх людей. Тому їх власники потребуватимуть консультацій для вибору правильного робота для сім'ї, а також подальшого його програмування та обслуговування.

14. Цифровий мемуарист
Експерт у цій царині працюватиме зі збереженням пам'яті про близьких людей після того, як хтось із них помирає, визначаючи, які аспекти онлайн-ідентичності померлої людини мають продовжувати жити

15. Дизайнер ігрофікації
Ігри робляться не тільки для дітей. Ігри є прекрасним засобом навчання для людей будь-якого віку. Дизайнер з ігрофікації буде вносити ігрову логіку до повсякденних видів діяльності, подій, продуктів і послуг

16. Експерт зі спрощення
Головним завданням у цій професії буде спростити та пришвидшити процеси організації та роботи бізнесу в різних галузях. Експерти зі спрощення будуть поєднувати навички з дизайну та соціології з компетенціями математичної геніальності

17. Архітектор віртуальної реальності
Експерт цієї сфери буде розробляти загальні та індивідуальні додатки, що відповідатимуть психічним та емоційним особливостям користувачів і дозволятимуть відпочивати та працювати у віртуальному світі

18. Інженер 3D- друку
Особа, яка розуміється на створенні або перетворенні тривимірних моделей для їх друку. Також людина цієї професії знатиметься на технічних особливостях та налаштуванні 3D-принтерів

19. Консультант з цифрової валюти
Мета роботи в цій професії - навчити людей, як управляти своїми заощадженнями та заробітком за допомогою правильного балансу систем, що складаються з різних видів цифрової валюти (наприклад, біткоїн)

20. Бібліотекар
Бібліотека 2030 року складатиметься з елементів музеїв, театрів, парків і шкіл.

Бібліотекарі володітимуть не лише традиційними для професії навичками, але й навичками консультування з гуманітарних та соціальних проблем і координування локальних проектів

Завдання: виберіть професію, яка вам найбільше подобається, і напишіть про неї. Чекатиму до 02.04.

02.04. Тема. Докладний переказ тексту художнього стилю із творчим завданням

1. Повторіть матеріал підручника ст 115.

2. Прочитайте текст впрова 127. Визначте тему й основну думку.

3. Складіть план до тексту переказу.

4. Доповніть текст власними враженнями про творчість Катерини Білокур.

5. Для підготовки  - скористайтесь відео.

03.04.Тема. Терміни і професіоналізми. Уживання слів у переносному значенні

1.Пригадайте, які слова ми відносимо до професіоналізмів, термінів (попередні конспекти уроків).

2. Виконайте вправи 357, 358.

3. Повторіть матеріал


06.04. Тема. Фразеологія.

1. Повторіть основне! •         Фразеологізм -- одиниця мовлення, що складається з двох або більше компонентів і характеризуєься відтворюваністю, цілісністю значення, стійкістю лексичного складу та будови. 

•         Фразеологія – це розділ мовознавчої науки, що вивчає фразеологізми

•         Фразеологізмам , на відіну від слів і вільних словосполучень, властиві такі ознаки:

•         1)​ семантична неподільність;
•         2)​ відтворюваність у готовому вигляді;
•         3)​ наявність емоційно-експресивного забарвлення;
•         4)​ за складом – це сполучення двох і більше слів, що можуть мати переносне значення;
•         5)​ стійкість граматичних категорій і усталеність порядку слів;
•         6)​ спільність синтаксичної функції для всіх його .           Джерела української фразеології

Народне джерело:З голови до пʹят, дати гарбуза, нюні розпускати

Вислови античного походження:
Сізіфова праця, нитка Аріадни, Дамоклів меч, Гордіїв вузол.

Вислови релігійного походження:Хома невіруючий, терновий вінець, бути притчею во язицех

Усна народна творчість (прислівʹя, приказки): ліс рубають – тріски летять, як Пилип з конопель.

Крилаті вислови: без надії сподіватись (Леся Українка), мертві душі (М. Гоголь)

Професійно-технічні вислови: ланцюгова реакція, абсолютний нуль, на різних широтах.

2. Зробіть конспект.

3. Перегляньте відео.

4. Д.з. Виконайте вправу 360 (завдання 1, 2).

                           08.04. Стилі української мови

1. Повторіть матеріал - перегляньте відео.

2. Перегляньте презентацію  за посиланням https://naurok.com.ua/stili-movlennya-7-klas-121039.html

3. Д.З.  Напишіть есе у публіцистичному стилі"Як змінилося моє життя під час карантину"Обсяг - 200 слів!

                                09.04 Узагальнення знань На окремих аркушах дайте відповіді на запитання    Пишете:Число.                                 Тема.Лексикологія. Фразеологія                    Тестові завдання

                            Завдання - видалено 10.04!

10.04.Тема.Публіцистичний стиль. Інтервʼю

1.Публіцистичний стиль – різновид літературної мови, що вживається у періодичній пресі (газетах,суспільно-політичних журналах та брошурах), у агітаційно-пропагандистських виступах на політичних зібраннях, у пропагандистських радіо- й телепередачах. Публіцистичний стиль реалізується в таких жанрах: заклик, прокламація, передова стаття, репортаж, замітка, огляд, інтерв’ю, нарис, памфлет, фейлетон, радіо-, кіно-, телепубліцистика. 

Загальними ознаками стилю є інформативність, логічність, фактографічність, точність (ці риси єднають публіцистичний стиль із науковим), образність, піднесеність, емоційність, експресивність (цими рисами публіцистичний стиль подібний до художнього). Серед мовних ознак публіцистичного стилю - вживання суспільно-політичної лексики, емоційно забарвлених слів, риторичних запитань, стверджень та звертань, окличних речень. Ознакою, властивою власне публіцистичному стилеві є відверта підкреслена оцінність, що виявляється у вживанні оцінних слів. 

У публіцистичному стилі виділяються такі підстилі: власне публіцистичний, політико-агітаційний (застосовується на політичних мітингах, у текстах прокламацій), газетно-публіцистичний, ораторський (вживається у публічних виступах). 

Мета публіцистичного стилю – точно, доступно, образно інформувати читача (слухача, глядача) про важливі події та факти суспільного життя, вплинути на нього, викликати певне ставлення до повідомлюваного, інколи й спонукати до конкретних дій та вчинків. Таким чином, основні функції публіцистичного стилю – інформаційна та волюнтативна (агітаційна). 

2. Для узагальнення - відео.

3. Інтерв ̀ю.

4.Д.З. Напишіть власне інтервʼю.

13.04. Тема. Замітка. Репортаж

1. Перегляньте відео.  

2.Короткий конспект. Газетні жанри: замітка, стаття, нарис, інтерв'ю, репортаж. 

Замітка - коротке повідомлення про якусь подію, що може зацікавити читачів.

Мета замітки –поінформувати, тобто повідомити, дати чітке уявлення про те:

Що відбулося — де відбулося — коли відбулося — з ким відбулося

Хронікальна замітка дуже коротка, вона повідомляє про якусь подію, здебільшого без заголовка.

 Інформаційна замітка містить більш розширене повідомлення про конкретні події, що відбулися в певних місцях. Має заголовок, який передає основну думку, зацікавлює читача

.Прочитати замітку. З’ясувати, що виражає заголовок — тему чи основну думку. Визначити вид першої і другої заміток (замітка-інформація, замітка-пропозиція, замітка-подяка, полемічна замітка, фотозамітка).

Шкільне житя

Наш клас це вилика і дружня сім’я. Усіх нас об’єднало шкільне житя. Ми беремо участь у різних шкільних конкурсах змаганнях разом відсвятковуємо свята часто подорожуємо.

Найцікавішою була поїздка до Криму. Там ми відвідали ботанічний сад, де зібрано понад пятнадцять тисяч видів різноманітних рослин. Побували ми на Галявині казок, де виставлені скульптури персонажів народних казок. Незабутніми були підйом на гору Ай-Петрі та прогулянка по морю на катері.

Чаруюча краса і неповторність Криму, справили на нас вилике враженя.

 Робота над пам’яткою 

Пам’ятка «Як працювати над заміткою»

1) Доберіть цікаву тему, визначте основну думку.

2) Пишіть, звіривши ретельно факти (дати, назви, цифри, прізвища).

3) Продумайте послідовність викладу думок (план).

4) Розповідайте не про все потроху, а про найважливіше.

5) Дотримуйтесь відповідного стилю і типу мовлення.

6) Пишіть грамотно, дотримуйтесь абзаців.

7) Пам’ятайте про вимоги до мовлення та правил спілкування.

8) Перевірте написане, виправте недоліки, перепишіть начисто.

3. Перегляньте приклад репортажу.

                      15.04. Тема. Словотвір іменників.

1. Перегляньте відео.

2. Зробіть конспект ( скинути у вайбер)

Назви осіб за національною і територіальною ознаками утворюються від іменникових основ - топонімів. Найбільш уживані суфікси в цих словотвірних типах для назв чоловічого роду:-ець: житомирець; полтавець, тбілісець, новгородець;-анин, -чанин, -ин: молдаванин, пражанин, росіянин, харків'янин, фінікіянин, полтавчанин, донеччанин, грузин, осетин, болгарин;-ич: костромич, русич;-ак (-як): словак, туляк, подоляк, сибіряк;-ит: одесит.Назви осіб жіночої статі утворюються за допомогою суфікса -к(а), який приєднується до повної чи усіченої основи або разом із вставним звуком (інтерфіксом), наприклад: білорус -- білоруска, поляк -- полька, костромич -- костромичка, грузин -- грузинка, парижанин -- парижанка.Множинні катойконіми утворюються за допомогою суфіксів: -ц-і, -івц-і, -анц-і, -инц-і, -ан-и (-ян-и), -чан-и, івчан-и, -ивчан-и, -чанц-і, -щан-и, -ак-и, -чак-и, -ук-и, -чук-и, -ик-и, -ух-и, -іст-и, -ит-и, -ун-и, -енн-я, -ет-и, -ан-а, -ат-а, -чат-а, -ач-і.Наприклад: симферопольці, ялтинці, сумчани, одесити, в'ятичіНайвищим рівнем активності у творенні похідних іменників із значенням назви особи за територіальною ознакою характеризується словотвірний тип із суфіксом -ець. Цей формант поєднується з основами іменників, що є насамперед назвами населених пунктів, а також держав та континентів, напр.: симферополець, ялтинець, херсонець, кіровоградець, дніпропетровець, миргородець, обухівець, баранівець, канадець, американець.у багатьох іменниках він зайняв позиції колись активного суфікса -анин, пор.: застарілі форми в множині: карфагеняни, ахеяни, македоняни і карфагенці, ахейці, македонці, однак повністю не витіснив його з ужитку.Суфікс -ець приєднується до компонентів -город/-град, -піль/-поль напр.: Миргород -- миргородець, Севастополь -- севастополець, Симферополь -- симферополець, Красноград -- красноградець, Бориспіль -- борисполець, Ямпіль -- ямполець, Тернопіль -- тернополець, Каргополь -- каргополець, Крижополь -- крижополець, Катеринопіль -- катеринополець.Чимало найменувань із суфіксом -ець на позначення осіб за територіальною ознакою здавна виконували функцію прізвищ, напр.: Білоцерківець, Богуславець, Лебединець, Смілявець, Уманець, Фастівець, Чорноморець.Іменники із суфіксом -чанин вживаються іноді паралельно до іменників на -ець, пор.: полтавець -- полтавчанин, черкасець -- черкащанин, луганець -- луганчанин, деканець -- диканчанин, обуховець -- обухівчанин, дніпропетровець -- дніпропетровчанин.Вибір одного із цих словотворчих суфіксів (-ець, -анин), залежить від фонемного кінця твірної основи. Якщо вона закінчується суфіксами -иц, -ець, -ськ-/-цьк-, то назва жителя утворюється за допомогою суфікса -анин, напр.: Вінниця -- вінничанин, Хомутець -- хомутчанин, Свердловськ -- свердловчанин, Мінськ -- мінчанин, Луцьк -- лучанин.Кінцевий суфікс -івк- іменнника передбачає вживання в назвах жителів суфікса -ець, напр.: Ковалівка -- ковалівець, Степанівка -- степанівець, Іванівка -- іванівець, Романівка -- романівець, Баранівка -- баранівець, Павлівка -- павлівець, Калинівка -- калинівець.Останнім часом словники й довідкові видання не подають паралельних назв жителів на -чанин. Їхнє активне вживання було зумовлене впливом російської мови.Це не стосується тих іменників-назв жителів, для яких суфікс -анин/-чанин є єдиним словотворчим засобом, пор.: Львів -- львів'янин, Київ -- киянин, Харків -- харків'янин, Суми -- сумчанин, Ромни -- роменчанин тощо.Суфікс -ин втрачає свою продуктивність: грузин, -- грузинець.Суфікс -ич зберігся в основному тільки в складі історизмів, пор.: дреговичі, кривичі, радимичі.

Що таке катойконіми? На позначення назв жителів певних місцевостей уживаються катойконіми (від гр. καταοι̃κος «житло, оселя») або патронімні слова (від лат. patria «батьківщина»). Катойконіми виникають на основі географічних назв, тому в назві жителя можна простежити зв’язок людини з певною місцевістю (містом, селом, хутором тощо).

3.Д.З. Конспект. Виконати вправу 367.

16.04. Тема. Творення присвійних прикметників.

1.Повторіть матеріал.

2. Зробіть конспект  наступного відео. Про присвійні прикметники розповідається з 6-ї хвилини, але ви дивитесь все!

3. Д.З. Конспект, виконати вправу 366.

17.04.Тема. Творення прикметникових форм.

1. Перегляньте відео.

2. Повторіть матеріал про ступені порівняння прикметників.

3. Д.З.Знати матеріал. 

22.04. Тема. Способи творення слів дієслів та прислівників

1. Повторити матеріал. 

2. Зробити конспект.

У сучасній українській мові нові дієслова утворюються головним чином за рахунок використання основ з інших частин мови. Для творення дієслів від основ іменників, прикметників, числівників, займенників, прислівників, вигуків і (рідше) службових слів використовуються суфікси -и-, -і-, -а- (-я), -ува- (-юва-), -ка-, наприклад: щастя — щастити, свіжий — свіжити, вік — вікувати, ледар — ледарювати, ох — охкати, ви — викати.

Від основи дієслів за допомогою суфіксів -а-, -ва-, -ува-, -оува- творяться видові пари до префіксованих дієслів доконаного виду: застелити — застеляти, збути — збувати, розмалювати — розмальовувати.

Суфікс -ну-, поєднуючись із дієслівною основою, утворює дієслово доконаного виду: стукати — стукнути, кричати — крикнути. Цей суфікс виконує також і словотворчу роль, наприклад, у поєднанні з прикметниковою основою: худий — худнути.

Суфікс -ону- має значення раптової дії: рубонути, різонути.

Дієслова можуть утворюватися від дієслівних основ за допомогою таких префіксів: в-, у-, уві-, від- (віді-), ви-, до- (ді-), з- (зі-, із-, с-), за-, на-, над- (наді-), об- (обі-), під-, пере-, по-, при-, про-, поза-, попід-, зне-, обез-, недо-, напів-, а також префіксів іншомовного походження де- (дез-), дис-, ре-: внести, урвати, увійти, віднести, відібрати, винести, донести, дібрати, зшити, зігнути, списати, завісити, обізвати, піднести, недочувати, дописати; демаскуватися, дезорієнтувати.

У давні періоди розвитку української мови прислівники утворювалися шляхом переходу слів і словоформ з інших частин мови. Поступово змінювані слова стали незмінюваними, і колишні закінчення іменних слів -и, -у, -ом, -є тепер сприймаються як суфікси незмінюваних слів, як, наприклад, у прислівниках згори, внизу, тишком, востаннє, надвоє.

Від іменників, прикметників, числівників, займенників, прислівників утворилися нові прислівники шляхом злиття цих частин мови з прийменниками, які стали в таких словах префіксами: спідлоба, зроду, здалеку, замолоду, поодинці, передусім, подекуди.

У сучасній українській мові прислівники творяться за допомогою суфіксів -о, -е: дорогий — дорого, теплий — тепло, гарячий — гаряче, байдужий — байдуже, а в деяких прислівниках виступає суфікс -чі: двічі, тричі.

Можна виділити ряд префіксів, які приєднуються до прислівників часу й місця: від-, до-, поза-, перед-, після-, по-: віднині, донині, дотепер, позаторік, післязавтра, понікуди.

Прислівники утворюються також за допомогою префіксів пре-, за-, не-: пречудово, зашироко, нешвидко, негласно.При суфіксально-префіксальному словотворенні використовується префікс по-: по-новому, по-братськи.

3. Повторити правопис складноскорочених слів.

4. Д.З. Знати матеріал, виконати вправу 368.

23.04.Тема. Рід і число іменників.

1. Повторити теоретичний матеріал.





2. Д.З. Знати матеріал, вправа 372.

                 24.04. Тема.Контрольний диктант

1. На окремих листках пишете:

Число

Контрольний диктант

                                        Краса врятує світ
(Прослухайте аудіодиктант  - напишіть)



2. Скинути у вайбер, повторити теоретичний матеріал попередніх уроків.

29.04. Тема. Розряди числівника за значенням.

1. Повторити матеріал.

2.


3. Д.З. Зробити конспект "Узгодження числівника з іменником".Вправа 375.

30.04. Тема. Займенник.1. Пригадайте матеріал.

2.
.  

3. Д.З. Зробити конспект основного, виконати вправу 377.

04.05. Тема. Дієслово.

1. Пригадати матеріал.

2.Повторіть особливості дієвідмінювання дієслів.

3. Д.З. Конспект, вправа 379.

                 07.05. Тема. Дієприкметник. Дієприслівник.

1. Повторіть матеріал.


2. Дієприслівник.

3 Розділові знаки.

4.Д.З. Виконати вправи 380,381.

08.05. Тема. Контрольний твір-стаття  дискусійного характеру в публіцистичному стилі
1. Згадайте!
Основне призначення тексту статті – інформувати, переконувати людей в його істинності, висловлювати власну громадянську позицію та формувати громадську думку. Для цього використовується поєднання логічності викладу з емоційністю оформлення мовного матеріалу.

Текст статті базується на двох моделях подачі змісту – фактичній та авторській. Для першої важливим є виклад фактів, а для другої – показ авторського погляду на подію, її суб’єктивна оцінка.

Важливим аспектом рівня впливу матеріалу статті є розуміння того, для якої аудиторії вона пишеться. Хоча однією з ознак статті є публічність, яка полягає у передачі змісту доступним способом для будь-яких членів суспільства, але при цьому все ж треба враховувати і рівень культури читачів, їх вік, стать, освіту тощо.

2.Прочитайте статтю 

Компютерні ігри – повноцінний пласт сучасної культури

 Про комп’ютерні ігри деякі експерти зазвичай згадують у негативному контексті – говорячи про ігроманію або пропаганду насильства. Однак більшість фахівців наголошують: відеоігри вже давно є частиною сучасної культури. Більше того, у світі триває дискусія щодо того, чи є вони мистецтвом. Наприклад, у Німеччині 2008 року розробники ігор офіційно увійшли до складу культурної ради цієї держави.

Першу в історії комп’ютерну гру розробили 1947 року. Це був апарат, що імітував управління ракетою, і зовні нагадував радар часів Другої світової. Услід за ним з’явилися «хрестики-нулики» і «Теніс для двох» – перша гра, розрахована на кількох користувачів. Але по-справжньому ігрова індустрія почала розвиватись у 70-х роках із появою ігрових автоматів.

Сьогодні відеоігри – повноцінний пласт сучасної культури, вважає Олекса Мельник, головний редактор українського інтернет-видання PlayUA. Утім, найпопулярніші ігри, за його словами, важко назвати мистецьким надбанням.

«Це такі ігри, як «Call of Duty» або «Battlefield», де є багато вибухів, дії і якась драматична історія. Це те, що люди найчастіше купують і на проходження чого витрачають найбільше часу. З позиції людей, які вивчають це як мистецтво, такі ігри, що користуються великою популярністю, не представляють великої художньої цінності», – каже він.

Відеоігри як витвори мистецтва

Восени минулого року Музей сучасного мистецтва в Нью-Йорку придбав для своєї колекції 14 комп’ютерних ігор, що стали класикою, серед яких як Spacewar 1962-го року, так і більш відомі The Sims та Portal. В експозиції вони з’являться вже в березні. Ця подія викликала дискусію серед критиків. Журналіст британського видання The Guardian Джонатан Джонс категорично стверджував, що ігри витворами мистецтва бути не можуть. Адже гра передбачає безпосередню участь гравця, а отже, цілком авторові не належить. Мовляв, немає автора, немає й твору. Його опоненти натомість переконують, що мистецька цінність гри визначається її емоційним та естетичним наповненням, а також досвідом, який отримує гравець.

Сергій Гальонкін, український блогер і маркетолог, що спеціалізується на ігровій індустрії, пояснює, що ігрова культура, як і будь-яка інша, поділяється на масову і закриту.

«Коли ми говоримо про масові ігри на кшталт «Call of Duty», ми можемо порівняти їх із масовим кіно, наприклад, з «Армагеддоном». Це поп-культура. З іншого боку, є такі ігри, як «Journey» або «Heavy Rain», які також продаються хорошими накладами, але в які грає розвинутіша аудиторія. Буквально вчора гра «Journey» отримала 8 нагород на конференції розробників ігор D.I.C.E. І її розробник зачитував зворушливий лист від дівчини, якій ця гра допомогла пережити смерть батька», – розповідає він.

Рефлексії на тему сучасності

Фахівці зазначають: комп’ютерні ігри стають однією з рефлексій на те, що відбувається в сучасному світі. Існує, наприклад, онлайн-гра «Світ без нафти», де учасники намагаються вижити в епоху енергетичної кризи. За словами її розробників, багато її учасників згодом змінюють свої повсякденні звички. Або ж «Frontiers» – «Кордони» – комп’ютерна гра на тему біженців, яку розробляють в Австрії. Що ж до пропаганди насильства, то Сергій Гальонкін у своєму блозі порівнює списки найкращих фільмів та ігор за 2011 рік: із десяти фільмів у переліку сцени насильства є у вісьмох з них, в переліку ігор – в чотирьох із десяти.

Українці – талановиті розробники – фахівець

Сьогодні у відеоігри вкладають більше грошей, ніж у фільми, адже цей ринок став прибутковішим за кіно, каже редактор PlayUA Олекса Мельник. В Україні в цій галузі працює близько семи тисяч фахівців і щороку ця цифра зростає.

«Єдина проблема в тому, що в нас немає належної освіти, яка б допомагала людині опанувати цей фах, – розповідає Олекса Мельник. – І усі, по суті, самоучки. Але оскільки українці талановиті люди, їм це вдається непогано».

За словами Олекси Мельника, сьогодні в Україні є чотири потужні компанії, що розробляють відеоігри. До 2011 року діяла також GSC Game World, відома за такими іграми, як «Сталкер» та «Козаки», однак вона за невідомих обставин припинила своє існування.

«Поки ми є людьми, ми будемо грати» – програміст

Окрім комп’ютерних, усе більше уваги сьогодні приділяють розробці мобільних та крос-платформних ігор (тобто тих, що підходять відразу для кількох операційних систем). Максим Гринів – український програміст, 2011 року його гра «Contre Jour» здобула нагороду за найкращу гру для планшетів у конкурсі від компанії Apple. Він каже, що із розвитком нових технологій люди стали грати більше. Але бажання грати в людині закладено природою, вважає він.

«Якщо людина має від навколишнього світу позитивний зворотній зв'язок, вона отримує від цього задоволення. Ти вважаєш, що ти зробив щось правильне і корисне, і твій мозок за це тобі дає серотонінову цукерку. В іграх використовуються ті самі важелі. Поки ми є людьми, ми будемо грати», – каже програміст.

Максим Гринів каже, що робота над грою відбувається на стику музики, образотворчого мистецтва і програмування. Тож якщо перші дві складові можна вважати мистецтвом, то й ігри – також, вважає він. Зараз програміст працює над новою грою для планшету – це стратегія, проходячи яку, гравець створює власну музику.

3. На окремих листках пишете:Число
Контрольний твір - стаття дискусійного характеру в публіцистичному стилі

Комп’ютерні ігри – мистецтво чи небезпека?

(Обсяг- 2-2,5 ст. , але ви пишете з тезами , аргументами)

13.05. Тема. Прислівник. Правопис прислівників.

1. Згадаємо!

2.Правопис прислівників.

3. Д.З. Виконати письмово вправу 383.

14.05.Тема. Прийменник. Числівник

 Повторіть матеріал

2. Д.З. Виконати вправи 385, 386.

15.05. Тема. Частка

1. Повторіть теоретичний матеріал

2. Зверніть увагу на правопис частки.

3. Виконати вправу 388.

18.05  Тема. Контрольна робота

на окремих листках пишете:

Число

Контрольна робота №9

Морфеміка. Словотвір. Морфологія

Тестові завдання

1.​ Підберіть спільнокореневі слова до таких мовних одиниць: рука, нога, мовити, гірник, Прага, брязк, пісок, вояк, козак, птах. Виділіть у них морфеми.

2.​ Зробіть морфемний поділ слів: придніпровський, великий-превеликий, завдовжки, тихо, по-нашому, книгарня, сіяч, забарвлення, вірність, затишшя, призвичаюватися, зробив, спросоння, пюре, вражаюче, бою, кого-небудь, сутінь, навчальний, започаткувати, вись, переліт, вічно, веселяться, розправа, співаючи, протока, овочекартоплесховище.

3.​ У поданому тексті  виділіть основу і закінчення змінюваних слів. Кожне слово назвіть як частину мови.

Коли крізь розпач випнуться надії    І загудуть на вітрі степовім,

Я тоді ім’ям твоїм радію    І сумую іменем твоїм.

Коли грозує далеч неокрая    У передгроззі дикім і німім,

Я твоїм ім’ям благословляю,    Проклинаю іменем твоїм.

Коли мечами злоба небо крає   І крушить твою вроду вікову,

Я тоді з твоїм ім’ям вмираю   І в твоєму імені живу (В. Симоненко).

4. Розподіліть наведені слова (писання, сірість, зеленити, лісок, прихід, побілити, тракторист, юнь, доброта, молодь, доріжка, затінок, по-новому, заспівати, заборона, вірність, хліб-сіль, читач, смачно, туманний, перехід, кохання) у три колонки (віддієслівні, відприкметникові, відіменникові утворення).

5.​ Від  поданих слів утворити форми вищого і найвищого ступенів порівняння: молодий, синій, веселий, короткий, близький. високий, низько розумно, рішуче.

6.​ Визначте спосіб словотворення займенників будь-хто, котрийсь, ніскільки, абиякий, казна-хто, ніхто, щось.

7. Запишіть числівники словами, визначте розряд за значенням.

Повна  темрява панує в океані на глибині більше   600 метрів. Альфред  Нобель – автор 80 винаходів. За секунду  колібрі робить до 78 рухів  крилами.     Дорослий слон щодня з’їдає   від  100 до 200 кг рослинної їжі. На 246 га посіяно соняшник.            Довжина шляху оберту  Землі навколо Сонця сягає до  938 886 400 км. Один оберт навколо Сонця  Земля здійснює протягом  365,24 дня.  Т.Г. Шевченко народився 9 березня  1814 року.

9. Утворити   чоловічі та жіночі імена по батькові від імен:Василь ,Степан,  Андрій, Ілля,  Віталій, Віктор, Микола, Григорій, Сава, Савелій,Павло.

10.  Як утворюються дієприслівники та дієприкметники теперішнього та минулого часу? Наведіть приклади. Вкажіть дієприкметникові та дієприслівникові звороти. Де  треба, поставте розділові знаки.

Настане день обтяжений плодами.  Від землі йде аромат вже зів’ялої  трави.  Спочиває степ  набираючись прохолоди.  Співали пташки, славлячи весну.  Осліплені на мить  ми врізалися в пітьму. Виграючи розмаїттям кольорів  веселка завжди викликала радість.   Світанкова зірка блідне  й тремтить  догоряючи.  Схилившись  два самотні клени  читають весни буквар.  Місяць закоханий в ніч чарівну сяє щасливий і світить. Поранений вогнем війни дуб уже залікував свої рани.

11. Зробити розбір слів за будовою:  будувавати, страждаючи  ,  сонцеосяйно, усміхнувшись,  набряклий, розгніваний, сміються.

12.

Зробити словотвірний аналіз лексем: клич (ім.), УНР, озброєний (загін), високий-таки, абикуди.	вибори, ПК, швидкоплинний, вчитель-фізик, пліч-о-пліч, всього- на- всього, мимохідь, кінець кінцем,

пішохід, пройдисвіт, медсестра, науково-технічний, вчений (надрукував статтю). землиця, земля, приземлено, приземлений,   профком, усьоме, вітряно, знання, безголосий, зменшити, ніжно, доленосний.

 Скинути на вайбер

25.05. Тема. Повторення. Словосполучення

1. Повторіть матеріал.

2. Складні випадки координації підмета і присудка.

3 Запам'ятовуємо, конспектуємо!