Література

Дистанційне навчання 26.01.22- 2022

13.05-17.05.22. Ісмаїл Гаспринський. "Арслан киз"

1.. Ознайомтесь із біографією криськотатарського діяча ст .260-265.

2. Історичне оповідання "Арслан киз".

3. Образ Гульджемал.

«Гульджемал була єдиною донькою шейха Іззета-Ати, тож уся його ласка призначалась їй, і вона зростала дуже пещеною. Сина в нього не було, тож дівчина прилучалася й до хлоп’ячого виховання, надто до освіти». Батько купив їй англійську рушницю, з якої вона навчилася влучно стріляти. «Батько, що мріяв про сина, заохочував це захоплення доньки, й поступово Гульджемал стала справжнім снайпером». «… батько їй все дозволяв. Гульджемал добре вивчилася читати й писати, виявляла схильності до наук. Знала не лише турецьку, а й арабську та перську мови, любила читати напам’ять перські газелі».)

✵ Якими чоловічими вміннями володіла дівчина? («… Їздила верхи, стріляла з лука й рушниці настільки вправно, що могла підстрелити пташку на льоту. А побачивши злодія, що прокрався в сад, вона, подібно чоловікові, могла взяти до рук лука чи рушницю, аби той начувався. Її рука набула такої міці, що здатна була повіддям закривавити коневі писок (так писки коней кривавляться, коли вони тягнуть на берег корабель)

✵ Які жіночі таланти були у Гульджемал? (… Коли вона брала до своїх білих чарівних рук Саз і з вуст її линули газелі, то хіба що глухий міг би не розчулитись. А як вона вміла гаптувати! Її килимки для намазу годилися б у подарунок самому шаху)

Дівчина не поспішала погоджуватись на пропозиції з боку претендентів на її руку: «Ну що ж, хай спробує, коли зможе». Тому все лишалася незаміжньою. І справді, не всякому до снаги була ця напрочуд метка мисливиця, ця дівчина, спритна, мов канатоходець, освічена, мов який мула, окрилена, як поет». Для мусульманського світу, в якому жінка підкоряється чоловікові без заперечень, Гульджемал поводиться незвично.

4. Психологічний портрет Гульджемал

Риси характеру героїні, які дали їй можливість підняти і повести за собою людей: чемність, твердість, героїчна рішучість, гідна бути прикладом для інших, незламність. («я не з тих, що здаються!»., вміння об’єднати навколо себе інших — як чоловіків, так і жінок («неабияке вміння надихати й згуртовувати люд»., любов до батька і рідного міста, самовідданість, відвага, спостережливість, вміння спланувати свої дії і передбачити їх результат, військова хитрість, наполегливість, державне мислення («… вона намірилися переконати місцевий люд у тім, що порятунок Учтурфана невіддільний від відродження Кашгару, з якого слід вигнати китайців, захопивши Нове Місто. Лише в рішучому подоланні ворога запорука змін на краще».Головна героїня твору, мусульманський аналог французької народної героїні Жанни д'Арк.

5. Складіть таблицю «Порівняння Жанни і Гульджемал — пошук спільного».

09.05-12.05.22. Богдан Лепкий " Мотря"

1. Творчий шлях митця.

2. Трилогія "Мотря"- прочитати та виписати основне з підручника ст. 254-258.

3. Образ Мотрі Кочубей.

06.05.22. Контрольна робота №7

на окремих листках пишете:

Шосте травня

Контрольна робота №7

В. Винниченко, П. Тичина

Важливо! Кожен отримає свій варіант на вайбер!

28.-29.04.22. Тема. Аналіз поезій П. Тичини

1. "Арфами, арфами.."

2. "Пастелі"

3. "О панно Інно..."

4. Опрацювати матеріал підручника ст. 240-242.

25.04-26.04.22. Тема. Кларнетизм Павла Тичини

1.Відеоматеріал

2. Прочитати матеріал підручника ст. 237-240. Зробити конспект основного

3. Самостійно написати паспорт поезії " Ви знаєте, як липа шелестить.."

22.04.22. Тема. Поетична спадщина Павла Тичини

1.Відеоматеріал

2. Опрацювати матеріал підручника ст. 235-237

21.04.22. Тема. В. Винниченко-художник

1. Відеоматеріал.

2. Обов'язково переглянути фільм "Момент"

19.04.22. Тема. Новела "Момент".

1. Перегляньте відеоматеріал.

2. Зверніть увагу на основне.

3. Пройти тестування:https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=7244663

15.04.22. Тема. Володимир Винниченко. Загальна характеристика творчості

1. Відеоматеріал

2. Опрацювати матеріал підручника, читати новелу "Момент"

14.04.22. Тема. Символізм. Українські угрупування

2. Угрупування "Молода муза", "Українська хата"

3. Опрацювати матеріал підручника з теми.

12.04.22. Тема Контрольний твір

На окремих листках пишете: Дванадцяте квітня

Контрольний твір

(Вибираєте тему-записуєте

1. Якби я зустріла Лесю Українку

2. Громадянські й національно-патріотичні мотиви поезії Лесі Українки

3. Невмирущість духовної краси людини(за драмою-феєрією "Лісова пісня")

4. Ідея сильної особистості у творчості Лесі Українки

5.Інтимна лірика Лесі Українки

6. Чарівна казка, навіяна волинськими піснями ( за драмою-феєрією "Лісова пісня")

08.04.22. Тема. Творчість Лесі Українки в контексті світової літератури

2. Переглянути матеріал, читати поему "Одержима" Лесі Українки.

07.04.22. Тема. Драматична поема Лесі Українки "Кассандра"

2. Пройти тестування за посиланням:https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=8493200

04.-05.04.22.Тема. Драматична поема Лесі Українки "Кассандра"

2.Драматичну поему «Кассандра» Леся Українка почала писати 1901 р., перебуваючи на італійському курорті Сан-Ремо, а завершила 1907 р. Лесина драма «одночасно поетична, політична та інтелектуальна». У «Кассандрі» знайшли свій відгук і моменти автобіографічного характеру, і філософські запити часу, і політичні, зокрема дискусії української інтелігенції про те, яка правда потрібна людям.

Основою сюжету для драматичної поеми стали старогрецькі міфи троянського циклу. У драмі Лесі Українки Кассандра - головна героїня, адже троянська царівна, як і авторка, - «жриця Слова». У ремарках до другої картини читаємо, що Кассандра «пише Сівілінську книгу». Образ приваблює глибоким трагізмом її долі, приреченістю віщувати «глухим»1, силою людського духу в трагічній самоті серед байдужого натовпу.

Сюжет драматичної поеми розгортається динамічно, гостро. Епіцентр напруги переноситься з подієвої площини (іде війна, Іліон в облозі) в діалоги-сутички, у яких зав’язується конфлікт.

У кожній наступній сцені розкривається нова трагедія Трої: картини страшного лиха, що постають перед внутрішнім зором провидиці, швидко стають жахливою реальністю. Діалоги-протистояння рухають дію. У кожному з них зав’язується конфлікт різних ідеалів. Так, уже в першій частині з розмови Кассандри з Геленою не тільки довідуємося, що йде війна, а й що ахейці взяли в облогу Іліон. Суперечності, що виявляються у цій розмові, сягають духовного рівня, різних життєвих ідеалів. Гелена - «богорівна» красою - втілює егоїстичне прагнення панувати за будь-яку ціну, символізує плотські бажання. Її краса не врятує світ, а знищить, бо викликає тільки хіть, що жене на безглузду смерть.

Літературознавець Олександр Білецький назвав драму «трагедією правди». Навіть найдорожчим людям у такі рідкісні для них хвилини щастя Кассандра не може сказати неправду.

Троянці, навіть Кассандрині брати й сестри, не люблять її, вважають винною в усіх бідах. Проблема правди постає й у локальних конфліктах з Андромахою («Доволі з нас уже твоєї правди, / зловісної, згубливої, так дай же / нам хоч неправдою пожить в надії»), з Деїфобом («Дай спокій, сестро, / І не частуй мене пророкуванням»).

Конфлікт увиразнюється, коли лідійський цар готовий надати Трої військову допомогу, якщо Кассандра погодиться стати його дружиною. Діалог між героями нагадує збройний поєдинок: репліки звучать, як удари мечами. Та є ще одна причина, навіть важливіша від почуттів провидиці, - правда. Вона її знає заздалегідь, тож переконана, що ця жертва буде даремною.

У шостій картині віч-на-віч сходяться Кассандра й Гелен. Наділена даром провидіння віщунка - і самозванець, майже шарлатан. Їхні діалоги - це вияскравлення основного конфлікту твору, протистояння двох різних філософій. Утомленій страшними видіннями, втіленням своїх пророцтв Кассандрі й самій уже не хочеться вірити в те, що вона бачить. Вона сподівається на пораду від брата-віщуна, адже він недавно «провість по пташках побачив». Натомість Гелен цинічно зізнається, що «дим від жертви - все то тільки покраси й покривало голій правді, про людське око». І на запитання здивованої Кассандри: «Як же ти віщуєш? Що кажеш людям?» - відповідає ще більш цинічно: «Те, що треба, сестро, / те, що корисно або що почесно».

1 Факт, який підтверджує, що й Леся «віщувала» «глухим»: після публікації твору критика оцінила «Кассандру» як побутову драму з троянського життя, у якій немає нічого спільного з українською сучасністю.

Геленова «філософія правди», нібито й не така вже небезпечна, приносить лихо Трої. Саме за його порадою троянського коня (хоча Кассандра й протестувала) завезли в місто.

Проте замало бачити правду. Треба вірити в неї і вміти її обстояти. Цього бракує навіть Кассандрі, й у цьому її трагедія. Брехливі запевнення відбирають останні сили, її внутрішній зір заступає багряна хмара. Меч, занесений над ворогом Трої, випадає з Касандриних рук.

Бездіяльне слово не рятує Трої. Ні Кассандрині самотні оклики-благання: «Чатуй!» - серед п’яної варти, ні картання Паріса за відсутність пильності, небажання пам’ятати про смерть героїв, ні намагання розбудити сонну варту - ніщо вже не зупинить загибелі Троянської держави. Повертається до Менелая хитра Гелена, хоча на його мечі ще тепла кров Паріса. Лунає моторошний сміх Кассандри: до найменших деталей правдиво збулися її видіння.

Художньою знахідкою Лесі Українки став і фінал твору: Кассандра кидає діадему віщунки під ноги Клітемнестрі (адже в матері Іфігенії, на відміну від неї, не здригнеться рука) й ступає на пурпур, простелений у дім. Короткі репліки, якими пошепки обмінялися Клітемнестра й Егіст, стають завершальним акордом твору: в них - неминучість фатуму.

Образ Кассандри розкривається в дії, через діалоги й монологи героїні. Важливим засобом розкриття почуттів Кассандри є її мова, яка передає страждання, переживання й сумніви, тому тут часто зустрічаються символи, метафори, порівняння («Гієни бродять по руїнах Трої / і лижуть кров іще живу... гарячу»; «На голові моїй вже й так прокльони / тяжать, немов залізна діадема, / сплелися над чолом слова вразливі, / немов гадюки над чолом Медузи, / шиплять вороже, труять, глушать розум»).

Вагання ятрять їй душу: може, вона помиляється? Під час зустрічі з Долоном її мова сповнена благальних інтонацій. Кассандра боїться глянути в обличчя вічності, бо знає, що побачить там його смерть: «Молю тебе, благаю, не питай. / Може, се правда, що слова мої отруйні». Внутрішня боротьба, яка відбувається в душі Кассандри, коли потрібно вирішити - убити чи помилувати Сінона - настільки сильна, що провидиця непритомніє. Вона боїться помилитися й пролити невинну кров.

Кассандра - найвродливіша донька Пріама. Зрозуміло, що могутній лідійський правитель не добивався б так наполегливо руки жінки звичайної вроди.

Ентоні Сендіс. Кассандра (1863—1864)

Важливу роль у розкритті внутрішніх переживань Кассандри відіграють й авторські ремарки - короткі та водночас інформативні. На міській брамі, коли після пристрасної молитви Артеміді з’являється місяць, що несе смерть коханому, - «Кассандра... стоїть мов скаменіла».

Діалог з текстом

1. У чому полягає новаторство Лесі Українки як драматурга? Чому її драми не надавалися для постановки театром корифеїв?

2. Чим саме привабив Лесю Українку образ Кассандри? У чому виявилося новаторство письменниці в трактуванні цього образу? Чи можна стверджувати, що драма «Кассандра» побудована «на дискусіях, конфліктах, що витікають із різних ідеалів»?

3. Із якою метою письменниця використовує мотиви міфів про Прометея й Епіметея?

4. Чому літературознавець О. Білецький назвав цей твір «трагедією правди»?

5. Яку роль у розкритті образу Кассандри відіграють авторські ремарки? Які ще засоби розкриття образу головної героїні можете назвати?

6. Із якою метою, на вашу думку, Леся Українка подає епілог до своєї драми? Що довідуємося про долю вцілілих троянців? Яка доля спіткала Гелена? Завдяки чому йому вдалося так влаштуватися?

7. Знайдіть у тексті драми, як Кассандра характеризує Андромаху. Чому ця жінка «не еллінка і не троянка»?

8. Як закінчується драматична поема? Чому Клітемнестра задумала вбивство свого чоловіка?

9. Чи вміє Агамемнон, незважаючи на його готовність вислухати Кассандру, почути найважливіше, чи він так само «глухий», як і свого часу троянці?

10. Як саме Леся Українка передала трагізм неминучого у фіналі твору?

4. Д.З. Конспект уроку, підготуватися до тестування.

01..04.22. Характеристика інших образів драми-феєрії

1. Образ Килини

2. Образ матері Лукаша

3. Інші образи "Лісової пісні"

4. Опрацювати матеріал підручника, читати поему лесі Українки"Кассандра" .

31.03.22. Роздвоєність душі Лукаша

1. Відеоматеріал.

2. З Лукашем ми зустрічаємось напровесні на галяві волинського лісу. Це — «дуже молодий хлопець, гарний чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний «…в полотняну одежу… сорочка випущена, мережана біллю, з виложистим коміром, підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки, свити він не має; на голові бриль; на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку».

У цьому зовнішньому портреті вбачається щирість, дитяча допитливість, чистота помислів юнака. В одній з ремарок письменниця повідомляє про мистецький хист Лукаша: «З очеретів чутно голос сопілки, ніжний, кучерявий, і як він розвивається, так розвивається все в лісі. Спочатку на вербі та вільхах замайоріли сережки, потім береза листом залепетала. На озері розкрились лілеї білі й зазолотіли квітки на лататті. Дика рожа появляє ніжні пуп’янки».

Зустріч з Мавкою, кохання до неї окрилило Лукаша. Він захоплюється красою Мавки, з подивом спостерігає, зачаровано слухаючи її розповідь, як міниться вираз її очей про зимовий сон природи. Але лицемірство, корисливість, що панують у взаєминах людей, уже проникли і в душу Лукаша. Недарма він засоромився при відповіді на Мавчине питання: «Чи гарна ж я тобі?», «Хіба ти сам собі не знайдеш пари?».

Мова Лукаша вказує на його соціальне походження, вона пересипана просторіччями, діалектизмами: «лепсько грає», «сидіти тута», «непевне місце», «хтів собі вточити соку», «любощі такі солодкі» та інші. Покохавши Мавку, Лукаш розкриває перед нею свою поетичну душу. Як і його кохана, він чує, «як солов’ї весільним співом дзвонять», «вже не щебечуть, не тьохкають, як завжди, а співають: «Цілуй! Цілуй! Цілуй!»

Коли Мавка прийшла жити в сім’ю Лукаша, а його мати почала постійно дорікати своєму синові і грою на сопілці, і ніжними взаєминами з Мавкою, бо це нібито відриває їх від роботи, Лукаш намагається захистити й себе, і Мавку. Але й він скоро «захворів»,

заразившись від своєї матері породженими віками невільницького життя пороками; робота і краса — несумісні; невістка в сім’ї — невільниця, гірша наймички, і цінують її за придане; всім і за все треба віддячувати, навіть за почуття любові; «…їм така невістка

не до мислі… Тобі недобра з їх свекруха буде!», «їм невістки треба, бо треба помочі — вони старі. Чужу все до роботи заставляти не випадає… Наймички — не дочки», «Була надія, що віддячусь потім»— кидає він Мавці на її пристрасне благання не зневажати

«душі своєї цвіту». Як іржа, врізалося це в душу Лукаша, витравлюючи любов до природи, і любов до народних казок, легенд, пісень, якими так захоплювався мудрий дядько Лев.

Розрив з Мавкою й одруження з лицемірною, ледачою, духовно убогою Килиною стало торжеством приватновласницького світу.

Але в останній сцені Леся Українка показує торжество краси в душі Лукаша. Звернений до власної долі монолог Лукаша перейнятий не стільки скорботою, скільки вірою в високе призначення людини, силу людського хисту, розуму, волі. Бажано прочитати монолог від слів: «Хто ти?..» і до кінця всю останню ремарку твору. У всій п’єсі, зокрема в образах Мавки і Лукаша, звучить осуд суспільних порядків, за яких гинуть найкращі якості людської вдачі.

3.Пройти тестування за посиланням:https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=1444248

29.03.22.Романтично-міфологічний образ Мавки

2. Центральним образом «Лісової пісні» є образ Мавки. Вона втілює ідеали: гармонійної людини, вічного людського хисту, краси, несе людству оте Лесине, «що не вмирає».

Мавку від довгого зимового сну розбудила мелодія Лукашевої сопілки — незвичайний спів весни, як думалось їй спочатку. Дізнавшись від дідуся Лісовика, що «то хлопець на сопілці грає», вона захотіла його побачити. Застереження досвідченого Лісовика.

… Минай людські стежки, дитино,

бо там не ходить воля,— там жура

тягар свій носить. Обминай їх, доню:

раз тільки ступиш — і пропала воля! —

здається Мавці дивним.

Для неї воля, природа, життя — нероздільні.

Ну, як-таки, щоб воля — та пропала?

Се так колись і вітер пропаде! —

дивується вона.

«Людський хлопець, дядька Лева небіж, Лукаш на ймення», зацікавлено розглядаючи Мавку й одночасно граючи на сопілці українські веснянки, зачаровує лісову красуню — і в її серці зароджується незгасне кохання до юнака.

Прекрасними й дивними здаються Мавці люди порівняно з лісовими істотами: лише люди «так ніжно… кохаються», уміють творити щось «вічне і величне», лише людина може прожити життя, залишивши по собі красу. Тепер усе попереднє життя

їй згадується крізь серпанок смутку, а майбутнє мріється лише з людьми, лише з коханим, з яким у неї багато спільного. Адже й Лукаша вразила особлива краса лісової чарівниці, дивний вираз очей, її незвичайна, багата, поетична мова.

Оцей особливий стан Мавки, зацікавленої людьми, закоханої в людину, особливо виразно розкривається в її монологах, що починаються словами «Нічого. Спала. Хто ж зимою робить?», «Коли б ти, нічко, швидше минала!» і в діалогах із Лукашем.

У другій дії бачимо лісову вродливицю серед людей. Тут вона символізує людину, що не зазнала впливу суспільства, у неї душа не «така саміська», як у людей, вихованих суспільством. Навіть мудрий дядько Лев не знає такого слова, яке б розкрило їй таємниці суспільної людини, допомогло збагнути людські клопоти.

На відміну від більшості людей, Мавка перебуває в повній гармонії з природою, для неї робота — не повинність невільника, раба, наймита перед своїм хазяїном, не лише засіб до існування, а потреба душі, розумне, осмислене діяння, нероздільне з красою. Тому, коли Мавка «глядить корів, то більше дають набілу»; нивка, яку вона обробляла, родить гарно, як ніколи до того; ліс, дарами якого бережно, розумно користується, відкриває перед «нею всі свої скарби; на подвір’я, яке «умаїла квітками попідвіконню — любо подивитись!»

Живучи в Лукашевій сім’ї, Мавка спіткалася із грубістю, черствістю, егоїзмом. І вона добротою, ніжністю хоче захистити чисте кохання від цих проявів зла, захистити «цвіт душі» свого коханого, своє і його щастя. У цій боротьбі ніжна Мавка виявляє

стриманість, терплячість — на грубощі Лукашевої матері відповідає лагідно й покірно. І хоч зневіряється на якусь мить і йде в обійми забуття, та знову воскресає для боротьби за щастя, за кохання, за добро, за красу людської душі й торжество правди. Мавка завжди поривається до ідеалу, до краси. Ці думки увиразнюються фразеологізмами: «Не зневажай душі своєї цвіту», «Смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись», «Що ж? Хіба крові не варта краса?», «Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає». Безсмертна лісова царівна все-таки виходить переможницею в боротьбі за «цвіт душі» свого коханого. У кінці твору вона спалахує давньою красою, з’являється перед юнаком знову «у зорянім вінці», знову разом із ним єднає свою долю. Правда, краса, благородство перемагають над усім лукавим, потворним, антигуманним.

3. Д.З. підготувати цитатну характеристику Лукаша.

26.03.22. Тема. Драма - феєрія "Лісова пісня"

1. Відеоматеріал.

2. Джерела твору.Ті, хто вже прочитав «Лісову пісню», помітили, що у ній діють не тільки реальні персонажі (звичайний хлопець Лукаш, поліський дядько Лев), а й ті, котрі ми назвемо міфічними, котрі запозичені авторкою із народної творчості і оригінально нею осмислені.

Образи рідної природи, легенди пралісу, мелодії почутих пісень запам’яталися Лесі Українці на все її життя. Вперше про мавку Леся почула в селі Жабориця. Так сама вона розказує в одному з листів до матері, пояснюючи джерела твору. Про перебування Лесі Українки в Жабориці (нині це Житомирська обл.) свідчить сестра письменниці, Ольга: «Найбільше ж Леся згадувала з приводу народної творчості село Жаборицю на Звягельщині, куди мама вивозила із Звягеля Лесю, ще зовсім маленьку літувати із свідомим наміром, щоб вони проймалися тим українським народним духом». Це село зробило на майбутню поетесу дуже велике враження. Через Жаборицю протікає ріка Случ. Ще й тепер у деяких селах над Случчю можна почути оповідання про русалок, які водяться в річці, про лісовиків, що живуть у лісах. Будинок, в котрому народилася і провела дитячі роки Лариса Косач, стоїть майже на барезі річки. А вже протилежний берег вкритий казковим лісом. Казки та пісні, почуті у ті роки, поетеса не забувала ніколи. Характерно, наприклад, що Лукаш в «Лісовій пісні» грає на сопілці мелодію веснянки з Миропілля на Звягельщині “А вже весна, а вже красна...”. Таким чином, перші струмочки, перші ноти «Лісової пісні» беруть початок у лісах Звягельщини. Та основне джерело цього твору б’є в хащах та озерах Ковельщини. У 1882 році Косачі переїжджають з Луцька до села Колодяжного під Ковелем. Село Колодяжне лежить у перехідній зоні між Волинню і Поліссям, де вже починаються поліські пущі. «До самісінької садиби Косачів підступало лісове урочище Коничівщина - з старими гіллястими дубами та густою ліщиною, - згадує подруга дитячих літ Лесі Варвара Дмитрук з Колодяжного. - Мало хто з сільської дітвори наважувався ходить туди самотою, бо старші лякали нас лісовиками, відьмами та іншою нечистою силою. Знала про це і Леся, але не вважала. Більше того, згодом вона зізнавалася матері: «В місячну ніч я бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділась Мавка». Рідну природу поетеса відчувала дуже глибоко.

Леся Українка часто бувала в сільських хатах, на сільських весіллях слухала дзвінкі пісні дівчат. Між місцевими Косачі мали багато знайомих і друзів, а тому мали змогу досконало вивчити народний побут. .

Волинсько-поліський фольклор, міфологію Леся Українка знала досконало. Записала багато там пісень, декотрі з яких увійшли до «Лісової пісні». Поліська подруга розповіла

Косачам про чудове озеро в лісі - Нечимне - і запросила його відвідати. Сестра Лесі Українки Ольга так описує це озеро: «3 одного боку озера був смарагдово зелений облудний берег, що йшов хвилями під ногами, з інших боків береги були зарослі очеретом та різними хащами. Кругом озера був старий густий ліс». На галявині біля озера Нечимного стояла хата дядька Лева Баса, людини розумної і вигадливої, доброго оповідача. У нього Косачі пробули три дні і три ночі. Ходили по лісі коло озера, сиділи біля вогнища і слухали оповідання про «силу» лісову, водяну, польову, про таємниці озера і лісу. Ті дні і ночі стали визначальними для поетеси. Це таємниче урочище Леся Українка у місячну ніч заселила міфологічними істотами, зробила казкою. Так народився задум її драми.

Немає жодного сумніву, що Нечимне стало колискою «Лісової пісні», її живою декорацією. В чорновому варіанті твору Нечимне згадується тричі. Минуло багато років від тих трьох днів і ночей, пережитих над озером Нечимне. У південних, із палючим сонцем краях, де тепер поетеса вимушена була жити, Полісся згадувалось як край казкових лісів, легенд і пісень. Леся Українка на географічній і часовій відстані чула свою пісню. І зримими ставали рідні з дитинства образи.

Отже, Леся Українка глибоко і творчо опрацювала фольклор, скарби народної духовності. І, що основне, вона не копіювала, не механічно переносила їх у літературний твір, а надавала сучасної філософської глибини, органічно вплітала їх в ідейно-художній зміст драми.

3. Сюжет і композиція

Говорячи про жанрові особливості «Лісової пісні», ми повинні пам’ятати ще один момент: аналізована драма-феєрія є одним із найяскравіших зразків течії, що її сама Леся Українка назвала неоромантизмом.

Пригадаємо, раніше ви вивчали твори реалістичні. Що таке реалізм? (Літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності. Для реалізму найбільш характерний принцип «типовий герой в типових обставинах»). Які ви можете назвати твори, що їх зараховують до реалістичних?

- Із зарубіжної літератури ви повинні пам’ятати, що таке «модернізм»? Одним із шляхів розвитку модернізму на українському ґрунті є неоромантизм. Основними його рисами є: (учні записують)

- повернення до фольклору;

- на перший план виходить чуттєва, емоційна сфера людини;

- змальовували не масу, а індивідуальну особистіть, неповторну, яскраву;

зовнішні події відсуваються н а задній план, змальовується внутрішній світ людини;

- повернення до символізму; використання фантастичного та казкового;

- туга за досконалістю.

Отож, за якими рисами відносимо «Лісову пісню» до неоромантизму? Зіставляються два світи - гармонійний і досконалий (природа) та дисгармонійно примітивний(світ людини) .

Неоромантична проблематика твору, а зокрема:

а) людина і природа: наближення до природи є шляхом вдосконалення. Так, зв’язок людини з природою підкреслюється паралелізмом: весна - розквіт кохання Мавки і Лукаша, пізнє літо - гине його кохання, а разом з тим - духовна краса і так далі;

б) людина і мистецтво: справжнє мистецтво може породжувати лише чиста, світла душа. Мета досконалого мистецтва - робити прекрасним світ і людину, сіяти любов (приклад - від гри Лукаша розцвітає все навколо).

4. Д.З. Підготувати цитатну характеристику образу Мавки.

24.-25.03.22. Тема. Громадянська лірика Лесі Українки

2. Відеопоезія.

3. Д.З. Читати драму-феєрію "Лісова пісня"

21-22. 03.22.. Тема. Поезії Лесі Українки

1. Поезія "Мріє, не зрадь"

2. Прослухайте аналіз поезії.

3. Поезія "Contra spem spero"

4. Вивчити поезію "Без надії сподіваюсь", прочитати матеріал підручника з поданого матеріалу.

04.03.22. Тема. Леся Українка

1. Відеоматеріал.

3. Д.З. Опрацювати матеріал уроку, скласти хронологічну таблицю життя і творчості письменниці. Читати "Лісова пісня".

03.03.22. Тема. Контрольна робота

На окремих листках пишете:( Контрольну роботу скину кожному окремо!)

Третє березня

Контрольна робота №6

Творчість Ольги Кобилянської

І варіант (Когут Є., Матвієнко К., Мацелюк М.)

ІІ варіант ( Мацелюк А., Осипенко В., Шастків О.)

01.03.22. Тема. Урок розвитку мовлення.

1. Вступне слово.

У пошуках людського ідеалу не одне покоління ставило перед собою питання: бути чи не бути? Якщо бути, то яким? Гордість, висока самосвідомість, прагнення духовної досконалості — риси національного характеру українського жіноцтва, а також традиція, яка тягнеться від давніх часів — від княгині Ольги, Насті Лісовської, Соломії Крушельницької, Лесі Українки. У цьому ряду — і прізвище видатної української письменниці О. Кобилянської. Свій перший твір українською — повість «людина» — вона присвятила саме жінці, її прагненням та устремлінням.

Повторімо!

1. Яку назву мала перша редакція повісті «людина» ? («Вона вийшла заміж» ). 2. Кому О. Кобилянська присвятила повість? (Наталії Кобринській). 3. Хто така Наталя Кобринська? 4. Що ж таке емансипація? (Емансипація (від лат. терміна «звільнення сина від батьківської влади» ) — звільнення від залежності, скасування якихось обмежень. Поняття «емансипації жінок» у різний історичний час мало неоднакове значення. У ХІХ-ХХ ст. воно означало боротьбу жінок за рівні із чоловіками права). 5. О. Кобилянська захопилась ідеями емансипації й фемінізму. Що вам відомо про фемінізм? (Феміністичний рух ґрунтувався на тому, що в суспільстві несправедливо брали верх чоловіки, а їхнє домінування в суспільному та громадському житті пов’язане з патріархальними пережитками. Жінки-феміністки борються за рівну участь із чоловіками в громадському та приватному житті).

Повість «людина» є першою в українській літературі спробою розкрити проблему емансипації жінки. Твір присвячений приниженому становищу жінки в тодішньому галицькому суспільстві. Разом зі своєю героїнею Оленою ляуфлер письменниця повстає проти традиційного трактування ролі жінки суспільством, де домінують чоловіки, проти насильного обмеження її інтересів трьома німецькими «К» : Kinder, Kirche, Kuche (діти, церква, кухня). Олена — жінка, яка обстоює своє право бути людиною, мати право на саморозвиток і зростання, на особистий вибір і мати змогу реалізувати це своє право. Вона прагне протистояти обивательській моралі, зберегти свою людську гідність, віру у високе покликання людини. Але світ, якому вона протистоїть, є надто сильним, і врешті-решт під тягарем суспільних та родинних обставин вона змушена їм скоритися. Щоб урятувати батьків від повного розорення й знайти якусь опору в житті, вона виходить заміж за духовно убогу, чужу їй людину. За визначенням сучасника Ольги Кобилянської Осипа Маковея, повість «людина» вражає «правдивими вибухами чуття, що немов світять на темнім тлі здеморалізованої, тупоумної родини й не менше тупоумного окруження». Цей твір мав великий вплив на розвиток феміністичного руху Галичини. А образ головної героїні хвилює читача своєю психологічною правдивістю. Щирий ідеалістичний порив Олени стикається з рутинністю повсякдення й зазнає поразки в нерівному двобої. Хіба не трапляється таке в житті? На тлі незламних борців за ідею, так широко представлених в українській літературі, образ цієї жінки виглядає по-людському зворушливо. Повість «людина» — один з перших творів Ольги Кобилянської, що засвідчив неабиякий хист письменниці до зображення тонких порухів людської душі.

Робота в зошитах:

Дайте характеристику образу Олени Ляуфлер:

✵ духовний світ;

✵ віра в справедливість;

✵ ставлення до подружжя, до почуттів;

✵ до родинних обов’язків;

✵ феміністичні погляди;

✵ боротьба з міщанським світом.

Дайте письмові відповіді на запитання:

1. Як оцінюєте вчинок Олени: це шлюб з розрахунку, зрада ідеалу, поразка у двобої з міщанським середовищем, чи Олена й надалі залишається людиною? 2. Розтлумачте слова Д. Павличка: «Навіть переможені героїні О. Кобилянської лишають враження сильніших людей, ніж їхні переможці».

25.02-28.02..22. Тема. Ольга Кобилянська "Людина"

2.. Історія створення повісті «Людина»

Повість написана під безпосереднім впливом Наталі Кобринської. Саме їй письменниця присвятила цей твір. Спочатку він був меншим за обсягом, за жанром належав до оповідання й називався «Вона вийшла заміж». У цьому первісному варіанті Н. Кобринська хотіла вмістити його до жіночого альманаху «Перший вінок» (1887), проте редактор видання, І. Франко, відмовив їй через слабкість твору. Згодом О. Кобилянська переробила його на повість і під заголовком «Людина» відіслала до німецького часопису «An der schőner blauen Donau». Редактор часопису оцінив твір позитивно, але порадив його скоротити. У 1894 р. повість вийшла в журналі «Зоря».

Робота над заголовком. Тлумачення заголовку повісті Ольга Кобилянська подає в одному зі своїх записів. Йдеться не про стать, а про право жінки самій заробляти собі на прожиття, про індивідуальну свободу жінки, про повагу до неї.

Повість «Людина» — це сміливий протест розумної мислячої людини проти пригнобленого становища жінки в родині й суспільстві.

Тема: зображення життя освіченої бідної жінки в глухому провінційному містечку. Мрії Олени постійно розбиваються об мур обивательських уявлень: усі доводять, що жінка має бути тільки придатком і прикрасою чоловіка.

Ідея необхідності боротьби жіноцтва за свої права на освіту, працю, рівноправність знайшла відображення у творі. Але ця ідея значно глибша — проблема емансипації жінки розглядається в аспекті становища людини в суспільстві взагалі.

Проблеми, порушенні у повісті «Людина":

Ø місце жінки у тогочасному соціумі;

Ø батьки і діти;

Ø проблема емансипації жінки;

Ø життя і смерть;

Ø кохання та ненависть.

Іван Франко сказав: «Ольга Кобилянська талановита буковинська письменниця, внесла в наше письменство новий тон, новий спосіб писання, взятий з новішої німецької літератури та філософії. Оповідання Кобилянської визначаються дуже великою ніжністю та делікатністю рисунку та щирим почуттям і являються найкращим свідоцтвом культурної нашої інтелігентної женщини».

Д.З. Скласти анкету головної героїні повісті «Людина».

24.02.22. Тема. Особливості композиції та образно-символічної системи новели

1. Письменниця порівнювала своє життя з життям героїні твору Софії Дорошенко. У листі до Осипа Маковея від 17 лютого 1898 року вона писала: «Прочитали «Valse melancolique» і знаєте історію мого життя. Се моя історія. Більше не кажу нічого».

На противагу сумному настрою «Valse melancolique» («Меланхолійний вальс») вона хотіла написати новий твір «Valse brillante» («Блискучий вальс») — життєрадісне оповідання. «…Се є тепер моя перша задача», — писала вона 1989 р. в листі до О.Маковея. Через два роки в листі до Маковея О.Кобилянська знову говорить про «Valse brillante»: «Маю його в душі зовсім скомпонованого, лише тло темне. Треба мені ясного настрою і потім вийде brillante".Обставини не дали змоги О.Кобилянській написати бадьорий, життєрадісний твір «Valse brillante», який вона хотіла присвятити Осипу Маковею — своєму єдиному коханню і водночас чоловіку, який вбив у неї «віру до мужчин». Твір так і залишився в її серці, що вміло любити до смерті.

Коли О.Кобилянську зпитали про провідну думку новели, вона, дивуючись, відповіла зустрічним запитанням: «А чи ви маєте її, коли переживаєте настрій, який не дає вам спокою, викликає прагнення здійснити велику мрію, кличе вас кудись так сильно, що ви не можете навіть передати цього поклику?» Коли ми слухаємо музичний твір, у кожного з нас виникають свої думки, асоціації, свої переживання. У ЦІЙ НОВЕЛІ ПЕРСОНАЖЕМ СТАЄ ВЛАСНЕ МУЗИКА.Саме з творів письменниці здогадуємось: її покликанням і мрією була музика, її улюбленим композитором був Ф. Шопен. Вона хотіла бути музиканткою. Піаністкою. Перешкодою став брак коштів.. Очевидно: Кобилянська відчувала душевну спорідненість з Шопеном. Його музика була їй внутрішньо близька. не тільки їй, а й іншим модерністам. Шопен, можна сказати, фізично належав першій половині ХІХ століття, а духовно другій половині, сучасному життю О. Кобилянської. Так, з «Impromtu phantasie» Шопена (просто «Експромт», назву «Фантазія» твір отримав по смерті музиканта) пов’язаний перший музичний епізод у прозі Кобилянської, перша вербалізація інструментального твору та його впливу на письменницю. Ідеться про повість «Людина». Літературознавці називають ці твори «музичними» або «симфонічними».. Про автобіографічність, а отже, й оригінальність «Valse mélancolique» свідчить і те, що ні один сучасний дослідник знайшов трьох прототипів його героїнь не серед подруг Кобилянської, а в її ж душі.Через весь твір проходить мотив меланхолійного вальсу, який повторюється так символічно – тричі. Сильний стресовий стан дівчини доводить її до відчаю, фізичного та душевного болю. Символічно, що з останніми акордами зіграної мелодії, обірвалася струна, як і струна життя талановитої піаністки, яку «музика позбавила життя».

«Зміст усієї творчості О. Кобилянської — се музика… Ся музика не усипляє, а вічно нагадуючи про красний світ, про гармонію, красу, — нагадує тобі самого і твій головний обов'язок: боротьбу за красну душу», — зазначає М. Євшан.

2. Переглянути фільм

3. Напишіть розгорнути відповідь на запитання: Якою є головна героїня новели?

22.02.22. Тема. Жіночі образи в новелі

1. «Ти ще неушкоджений новітнім духом тип первісної жінки, що нагадує нам Аду Каїна або інших женщин з Біблії, повних покори й любові. Тип тих тисячок звичайних, невтомно працюючих мурашок, що гинуть без нагороди, а родяться на те, щоб любов`ю своєю удержувати лад на світі...»- у цьому уривку йде розповід про Марту. Характеристика образу:

1. Марта – втілення любові, готувалася стати вчителькою.

2. Стримана, терпляча, жіночна, «ладна обійняти весь світ», «вчилася музики, язиків і різних робіт ручних».

3. За словами Ганни, «вроджена жінка і матір».

4. Надзвичайно залюблена у музику «…просто душа розривалася в грудях при тих звуках».

5. Щаслива у сімейному житті: вийшла заміж за професора.

«Я проста робітниця, тип послугача з природи вже, що не наділила її навмисно тим гордим даром, щоб повзав… Тому повзаю й корюся до сьогоднішньої днини й належу до тих тисячок звичайних мурашок, що родяться на те, щоб без нагороди гинути!" Марта ж сповідує традиційні для патріархального суспільства цінності, хоча й захоплюється свободою мислення, сучасністю життєвих орієнтирів подруг. Товаришки Марти дещо зверхньо ставляться до її життєвої концепції, оскільки вважають, що жінка може знайти щастя, гармонію не лише у межах родинного кола, але й у мистецтві.

2.Ганна. «Була незвичайно доброго серця: тут в одній хвилі кидалася, гарячилася й змагалася, а вже в другій була добра. Належала до різних товариств, не жалувала нічого, бувала не раз навіть несправедлива в осуді людей...»

Характеритика образу:

1.Ганна – емоційна, нестримна, вибухова, непостійна натура. «Із нею було тяжко дійти до кінця».

2. Протиріччя у світосприйнятті. «Було багато речей у житті, які брала страшно легко, ледве доторкалася їх крилами вибагливої душі; але в штуці була поважна й глибока». «Не накладаймо на свої душі маски».

3. Надзвичайно талановита, живе своїм ремеслом. «Я – артистка і живу відповідно артистичним законами»…

4. В особистому житті не терпить приписів, їй байдуже, що скаже світ про її особисте життя, тому і вільні стосунки з чоловіками не вважала за непорядність. «…заглушити у собі той світ, щоб жити лише для одного чоловіка і для самих дітей? Се неможливо… тому неможливо, хто носить справжній артистизм у душі!..»

5. Турботлива мама, хоча і сімейне життя не склалося. «Не могли погодитися в способі життя, і коли не хотів мене зрозуміти, я покинула його. Але хлопець – мій. Я зароблю на сама нього, і він – мій».

Роздуми, породжені образністю тексту:

Зовсім інший характер змальовує Ольга Кобилянська через образ Ганни – талановитої, енергійної та емоційної художниці, яка прагне реалізувати свій талант за будь-яку ціну. Ганна є яскравим прикладом типу «жінки як актора», цей персонаж сповнений енергії та творчої сили. Любов та побут для неї виступають другорядними речами, у той час як творчість стає першочерговою метою її життя.

3. Софія. «Я потребую спокою, що випливає з замилування до музики й гармоніїї у відносинах, передусім гармонії!»

Характеристика образу:

Вимоглива. «Я потребую спокою, що випливає з замилування до музики й гармоніїї у відносинах, передусім гармонії!»

Цілеспрямована. «Лікарі заборонили їй навіть займатися якийсь час музикою, але що їй без музики, як казала, нема життя, то не држалася їх приказів і грала й грає досхочу».

Жінка-загадка. «Спить, мов царівна. Коли вмивається, не забуде ніколи насипати кілька крапель найтоншої парфуми до води, але зате її верхня одіж… – просто « товпа!»

Талановита. «Грала етюд Шопена ор.21 чи 24…Душа стала здібна розуміти музику…». «До музики звернулася з подвійним запалом».

Вразлива. «Упала лицем на струни – зомліла…»

Горда. Радить Марті: «Ти повинна розвивати в собі гордість, бо це єдина зброя жінки, – повчальним тоном сказала товаришка, –і продовжила: Ніколи не принижуйся перед негідною людиною».

Душевний розпач. Знову неприємності у житті Софії: дядько, єдина надія, відмовився її утримувати у Відні. Зі сльозами на очах, прибита горем, із відчаєм у душі вона сідає за фортепіано і у темній кімнаті починає грати. Та музика – стан душі. «Грала свій вальс, але так, як ніколи. Мабуть, ніколи не заслуговував він більше на назву «Valse melankolique», як тепер. Перша частина – повна веселості й грації, повна визову до танцю, а друга… О, та гама! Та нам добре знана ворохобна гама! Збігала шаленим летом від ясних звуків до глибоких, а там – неспокій, глядання, розпучливе нишпорення раз коло разу, товплення тонів, бій, – і знову збіг звуків удолину… відтак саме посередині гами смутний акорд… закінчення». Символічно, що з останніми акордами зіграної мелодії, обірвалася струна, як і струна життя талановитої піаністки, яку «музика позбавила життя»

Роздуми, породжені образністю тексту:

Софія − своєрідний тип «вищої людини», якому не судилося розвинутися вповні. Замкнута вдача героїні надійно приховує всі бурі й катастрофи, що роздирають її стражденну душу. І лише музиці, що єдина була її світлом, її прилистком, своєму фортепіано Софія звіряє усі свої болі й печалі. Це одна з найтрагічніших постатей у творчості О. Кобилянської і в той же час одна з найбільш близьких письменниці своєю тонкою душевною організацією й аристократичним світобаченням. Можна з певністю твердити, що в образі Софії Дорошенко О. Кобилянська прагнула втілити свою «поранкову душу», а також власне розуміння життя і свободи, щастя і любові.

Висновок

Отже, О. Ю. Кобилянська в новелі «Меланхолійний вальс» порушила проблему необхідності повноцінної реалізації жінкою власних духовних потреб, поваги суспільства до жінки як особистості. Авторка пропонує варіанти розв’язання названої проблеми через змалювання трьох типів жінок, утверджує думку про важливість суспільної уваги до «жіночого» питання. Жінка, на думку авторки, – цілісна, неповторна самодостатня особистість, яка має повне право обирати власний життєвий шлях. Як бачимо, весь твір − прокляття капіталістичному світові, який руйнує особисте щастя людини, знущається з її почуттів, позбавляє можливості розвивати таланти.

4. Д.З. Матеріал уроку, пройти тести за посиланням https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=5697564

21.02.22. Тема. Ольга Кобилянська "Valse melancoligue"

1. Відеоматеріал.

2. Що ж таке емансипація ? ( Емансипація – ( від лат. терміна “звільнення сина від батьківської влади”) звільнення від залежності, скасування якихось обмежень. Поняття “емансипації жінок” у різний історичний час мало різне значення . У ХІХ-ХХ ст. воно означало боротьбу жінок за рівні з чоловіками права

3. О. Кобилянська і феміністичний рух.Фемінізм виник у англійській літературі ХIХ ст. О. Кобилянська почала писати раніше .У часи письменниці вживалося слово «емансипація».) ( Феміністичний рух базувався на тому, що в суспільстві несправедливо брали верх чоловіки, а їхні домінування в суспільному та громадському житті пов’язане з патріархальними пережитками.Жінки-феміністки борються за рівну участь із чоловіками у громадському та приватному житті .Отже, Гірська орлиця є феміністкою за переконанням, феміністками постають і її героїні. Самоосвіта, самовдосконалення− ось, власне, програма Ольги Кобилянської, діячки жіночого руху.

4. Довідка: Мотив вальсу у творі наскрізний і об’єднує всі події в завершене ціле.

У заголовок новели авторка винесла назву музичного етюду «Valse melancolique», який створила та тричі виконувала протягом твору піаністка Софія. За настроєм він складався з двох частин — легкої і безтурботної спочатку та бентежної й трагічної наприкінці. Розповідь стає динамічнішою, напруженішою, що нагнітає передчуття неминучої трагеді (ознаки новели).

5. Паспорт новели.

Рід літератури-епос

Жанр-новела (психологічної драми, «музична новела»)

Напрям/течія-модернізм/неоромантизм

Тема-тема музики, мистецтва, їх впливу на людину, доля талановитого митця

Історія написання:

Безпосереднім поштовхом до написання новели стали її непрості особисті стосунки з О. Маковеєм. «Прочитали-сьте “Valse melanc.” і знаєте історію мого життя. Се моя історія. Більше не кажу нічого». у «Літературно-науковому віснику»1898р.

Ідея-роздуми над самореалізацією жінки-інтелігентки у патріархальному світі. Вплив мистецтва на особистість.• Якою є «нова жінка» у творчості О. Кобилянської?

Довідка: Це – жінка- емансипантка. Вона мріє «…передусім бути собі ціллю, для власного духу працювати, як бджола, збагачувати його, довести до того, щоб став сяючим, прегарним… Свобідний чоловік із розумом – се мій ідеал» О. Кобилянська знайомиться із теорією Ніцше(філософією вищої людини). Цю ідею транслює на жіночий грунт .Жінка теж повинна бути сама собі ціллю (розвинутися до повної особистості, не бути половинчастою).

6. Д.З.Записати паспорт новели у зошит. Розподілити риси характеру героїнь та їхніх вчинків на суто чоловічі, суто жіночі (можна у вигляді таблиці)

18.02.22.Тема. Ольга Кобилянська. Огляд життя і творчості.

1. Відеоматеріал.

2. Твори письменниці та їх тематика.

✵ 1892 рік — повість «…» (на основі переробленого оповідання «Вона вийшла заміж», що було написане німецькою мовою). Твором письменниця утверджувала право молодої, ерудованої дівчини на незалежність, свободу від норм загальноприйнятої моралі. («Людина» )

✵ … рік — повість «Царівна» — найкращий твір О. Кобилянської на тему емансипації жінки. (1895)

✵ 1896 рік — … «Битва» — майстерне змалювання картин природи, заклик до захисту довкілля. (Новела)

✵ 1897 рік — новела «Некультура» розкриває тему…, утверджує думку, що людина — коваль свого щастя. (Єдності людини і природи)

✵ Лейтмотивом новели «Меланхолійний вальс» (1898 рік), як і написаної 1895 року новели «Фантазія-експромт», є… (нестримний пошук гармонії та краси, жагуче бажання досконалості та рівноваги).

✵ 1902 рік — повість «Земля» — історія братовбивства, скоєного через землю, показ влади землі над людиною. Це один із найвидатніших творів. української літератури. (модерної)

✵ 1909 рік — повість… — гімн високому людському почуттю — коханню. («У неділю рано зілля копала» )

✵ Протестом О. Кобилянської проти антилюдяного світу стали новели та оповідання «Юда», «Назустріч долі», «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Сниться», «Вовчиха», які увійшли до збірки… (… рік) («Але Господь мовчить…» 1927)

✵ За творами письменниці знято фільми: «Земля» (1954) А. Бучми, О. Швачка, «Вовчиха» (1967), «Меланхолійний вальс» (1990, т/ф) Б. Савченка, «Царівна» (1994, т/ф) Р. Балаяна тощо. Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

3. Д.З. ознайомитись із відповідним матеріалом підручника, читати "Меланхолійний вальс"

15-17.02.22. Тема. Неоромантизм в українській літературі

1. Відеоматеріал.

2.Неоромантизм – стильова хвиля модернізму, що виникла в українській літературі на поч. ХХ ст., пойменована Лесею Українкою “новоромантизм”. Визначальною рисою неоромантизму, на противагу романтизму з його концептуальним розривом між ідеалом та дійсністю, виявилася конструктивна спроба подолати протиставлення цих конфліктно непереборних опозицій, завдяки могутній силі волі зробити сподіване, можливе дійсним, не опускаючи цього можливого до рівня інертного животіння.Неоромантики змальовували переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з маси, бореться, - часом попри безнадійну ситуацію, - зі злом, зашкарублістю, сірістю повсякдення (герой драматичної поеми Лесі Українки “У пущі” Річард Айрон). Герої неоромантиків переймаються тугою за високою досконалістю у всьому, характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів. Чітко окреслила сутність неоромантичного ідеалу О.Кобилянська у повісті “Царівна”. Письменниця наголошувала. що найвищий ідеал можна знайти лише в самій людині, але для цього слід передусім бути собі ціллю й “обробляти самого себе, з дня на день, з року до року; різьбити себе, вирівнювати, щоби все було складне, тонке, миле, щоб не осталось дисгармонії ані для ока, ані для серця”.

Неоромантики зосереджувалися на дослідженні внутрішнього світу людини, через нього старалися прозирнути у світ духовний, трансцендентний (прикметне у цьому зв’язку зауваження Ольги Кобилянської про тенденцію нової літератури: “А тепер звертається все назад до душі і бажає зблизитися невидимому, тонкому світові”).

Зачинателем нових духовних та поетичних віянь доби, була ЛесяУкраїнка, свої шукання називала новоромантизмом. Поетеса подає власне визначення неоромантизму: “Старий романтизм прагнув визволити особу, - але тільки виняткову, героїчну, з натовпу... Неоромантизм прагне визволити особу в самому натовпі, розширити її права, дати їй можливість знаходити подібних до себе, або якщо вона виняткова й притому активна, дати їй нагоду підносити до свого рівня, не бути в альтернативі вічної моральної самотності чи моральної самотності чи моральної казарми”. Неоромантизм як стильову течію характеризують такі ознаки:

1) зображення виключних людей у незвичайних обставинах. розкриття духовної величі людини; перенесення уваги на внутрішній конфлікт особистості;

2) розробка тем переважно з вітчизняної та світової історії, посилена увага до міфології, трансформація міфологічних сюжетів та образів, а також міфотворення;

3) інтенсивне використання фольклорних сюжетів, образів, жанрів, надання їм філософсько-символічного змісту;

4) протест проти фізичного, а особливо духовного гноблення особистості;

5) підвищена емоційність і виняткова напруженість зображення подій, ситуацій, обставин. характерів, звернення до морально-етичного вибору;

6) заперечення будь-яких правил і канонів, вільна побудова твору; використання синкретичних жанрів, особливо драматичної поеми;

7) емоційність, піднесеність мови, інтенсивне використання риторичних фігур, інверсій, гіперболічних тропів, символіки; ускладнення метафорики.

Естетичний ідеал: життя, що підноситься над усім буденним, звичайним; людина, виключна своїми психічними і фізичними якостями, здатна на жертву в ім’я власних ідеалів, батьківщини людства.

3. Д.З. Зробити конспект статті, читати новелу Ольги Кобилянської "Valse melancoligue"-"Меланхолійний вальс"

14.02.22. Тема. Контрольна робота

На окремих листках пишете:

Чотирнадцяте лютого

Контрольна робота №5

Творчість М. Коцюбинського

Тестові завдання

І варіант ( Когут Є., Матвієнко К., Мацелюк М.)

ІІ варіант (Мацелюк А., Осипенко В., Шастків О.)

Завдання кожному скину на вайбер. Здати до 16.02.

10.02.22. Тема. Есе як форма рефлексії про прочитане

1. Згадаємо все про есе.

Особливості написання твору-есе

Есе, есей ( з фр. – проба, спроба, нарис) – жанр художньо-публіцистичної, науково-популярної літератури. Характеризується вільним, не обов'язково вичерпним, але виразно індивідуалізованим трактуванням теми.

Поради щодо написання есе:

1. Усвідомити мету написання, яка полягає в тому, що ви повинні переконати того, хто має читати цей твір, що ви зрозуміли тему есе.

2. Уважно вчитатися в тему есе, знайти ключові слова, осмислити проблему.

3. На чернетці написати тези, краще з наведенням певних доказів, які допоможуть розкрити тему твору.

4. Стисло і влучно занотувати аргументи і приклади.

Поради щодо побудови есе:

1. Твір есе варто розпочати зі вступу, в якому має бути висвітлено загальний підхід до теми, вступ повинен містити проблемне завдання і відповідь на поставлене питання. Це теза есе.

Теза чітко визначає межі написання есе. Автор есе не має права описувати все, що йому відомо в обсязі заданої теми, а лише те, що буде творчою відповіддю на поставлене питання у темі.

Упродовж усього есе необхідно підкреслювати зв'язок поданих фактів з тезою.

2. Основна частина есе вибудовується з метою переконання читача. Для цього автор есе має використати вагомі аргументи. Спочатку варто викласти головні ідеї та факти, які підтверджуватимуть приклади до цих ідей.

Обсяг есе має бути не дуже великим ( хоча не існує якихось чітких рамок і обмежень щодо обсягу есе).

Правила, яких варто дотримуватися при написанні есе:

(використано ідеї І.Звоненко)

Вступна частина має бути стислою, але виразною й містити у собі центральний метафоричний образ.
Останнє речення вступу й перше речення основної частини мають бути органічно пов'язаними. Сутність зв'язку: пояснення правомірності метафори.
Обсяг основної частини не регламентується, але необхідно пам'ятати: зі збільшенням обсягу есе втрачає легкість жанру.
Основна частина пов'язана з висновком не лише за думкою, а й за способом мовного оформлення (через центральний образ).
Есе має містити озвучену кінцівку. При цьому зовсім не важливо, кінець є ствердженням будь-чого, запитанням чи остаточно не завершеними роздумами. Вдалим варіантом завершення есе вважається використання афоризмів і цитат.

Використання мовностильових засобів у творі-есе:

1. Важливу роль відіграють порівняння.

2. Велика увага приділяється внутрішньому змісту і зовнішній оболонці слова. Гра зі словом на рівні оригінального осмислення теми.

3. Авторське використання великої літери, коли є потреба піднести певні акценти, та малої літери, коли навпаки є необхідність, підкреслити втрату величі чи особистісної цінності.

4. Авторське використання розділових знаків, абзаців.

5. Контекстуальне використання засобів зображувального-виражального ряду. Не треба боятися «поєднання непоєднуваного»; неочікуване може бути якраз найцікавішим у контексті роздумів.

6. В есе є вмотивованим і доречним використання складних синтаксичних конструкцій і неповних речень, обірваних фраз; використання усього арсеналу вставних слів, відокремлених членів речення вигуків…

7. Одним із головних аспектів є чуттєво-емоційний лад викладу думок.

2. Д.З. Написати есе на тему: "Моє цьогорічне інтермецо (за новелою М. Коцюбинськьго"Intermezzo"). Здати до 12.02.

08.02.22. Тема. Значення творчої спадщини М. Коцюбинського для розвитку української літератури

1.Зверніть увагу на висловлювання відомих критиків про М. Коцюбинського та його творчість і висловлювання самого письменника:

✵ «Михайло Коцюбинський — письменник сонячний. І не тільки тому, що «носив у душі сонце», як сам про себе казав… Уся його проза… — це світлий, відкритий простір для душі й духу»О. Логвиненко).

✵ «Людина культурна, до найменших подробиць, європеєць з голови до п’ят… був справжнім аристократом Духа без жодного силування зі свого боку…» (С. Єфремов).

✵ «У Коцюбинського реальне і міфічне (У «Тінях забутих предків» ) займають два плани: у зображенні суспільного життя домінує реальний компонент, у змалюванні життя особи — міфічний» (М. Кіяновська).

✵ «Його проза — це синтез народності й гуманізму, воістину загальнолюдського масштабу інтереси, глибинність естетичного змісту, рівне мислення, вивершеність образів, найяскравіші грані майстерності, завдяки чому твори Коцюбинського — це і духовний образ, і суть буття народу, його жива історія, великі гуманістичні уроки, мрія про будучину» (П. Кононенко).

✵ «Свій літературний смак я виробив під впливом європейської літератури. Слов’янські літератури мені менше подобаються. В останні часи я дуже захоплююся північними письменниками (Ібсен, Арне Гарборг, Кнут Гамсун, Йонас Лі та інші), а також Метерлінком, Роденбахом». (З листа до Михайла Мочульського 17 листопада 1905 року)

✵ «Для «Правди» лагоджу велику працю — переклад «Пана Тадеуша» Міцкевича. Тепер саме в українській літературі помічається пекуча потреба в перекладі на нашу мову європейських класиків, щоб нам не доводилось (як досі) — зазирати за всьогосвітнім добром до чужої хати». (М. Коцюбинський. Лист до Олександра Барвінського)

2. Зробіть конспект основного.

М. Коцюбинський — один із найталановитіших і найоригінальніших письменників України. його заслуга в тому, що він сприяв, щоб про українську літературу дізналися в Європі, він послугувався у своїй творчості засобами імпресіонізму. Його твори характеризуються глибоким психологізмом, у них наявні елементи експресіонізму, неореалізму та інших течій мистецтва того часу.Коцюбинський розумів потреби часу, він закликав українських письменників сміливіше звертатися до тем філософських, соціальних, психологічних, історичних. Прийшов час, на його глибоке переконання, сказати рішуче «ні» обмеженості та провінційній тематиці, традиційному описові сільського побуту. Письменник — борець проти застарілих традицій сентименталізму в літературі.

Елементи імпресіонізму та психологізму, як свідчать дослідники творчості письменника, наявні уже в його ранніх творах. Новим було і зображення людини у так званому «межовому стані», коли вона знаходилася у відчаї. Навіть твори на сільську тематику, на відміну від аналогічних творів інших авторів, відзначалися більш глибоким і ширшим охопленням теми. («На віру», «Для загального добра» та ін.).

Письменник глибоко проникає у душі персонажів, дошукуючись психологічних мотивів їхніх учинків, переживань. Найяскравіше це проявилося у творах, де протиставляються зрусифіковане місто з його бажанням збагатитися будь-якою ціною і українське село, у якому збереглася первозданна чистота і гармонійний уклад життя. («Помстився», «По-людськи» )

Коцюбинський у своїх творах досліджував страх як психологічне явище. Письменник був переконаним, що саме страх є причиною невдач інтелігенції, і він нав’язується їй ще з дитинства. Надалі суспільство підтримує це почуття, тому ми маємо інтелігенцію (за винятком небагатьох), яка всього боїться і не здатна до активних дій на благо України.

Коцюбинський збагатив українську літературну мову. це проявилося у використанні новаторських елементів у стилістиці й оригінальних мовних конструкцій, у манері подачі літературного матеріалу, у словотворчості. І робив це гармонійно і природно, що здавалося, що мова еволюціонує сама.Твори письменника стали гідним надбанням світової літератури, їх перекладено французькою, німецькою, шведською, чеською, польською, російською та іншими мовами. У них гармонійно переплітається національне з загальнолюдським. У 1905 році у Відні М. Коцюбинський познайомився із Вільгельмом Горошовським, австрійським літератором, який почав перекладати твори письменника німецькою мовою. А в 1909 році у Відні вийшла збірка оповідань Коцюбинського німецькою і користувалася популярністю.У 1910 році в листі до Є. Чикаленка письменник повідомив: «З Стокгольма сповіщають мене, що мою книжку у шведському перекладі шведська критика прийняла дуже добре, з великою симпатією. У рецензіях тих пишуть не тільки про мене, а і про Україну (і в тому вага їх)».

Твори М. Коцюбинського мали успіх за життя письменника в країнах Західної Європи та Сполучених Штатах.Популярність М. Коцюбинського як неперевершеного новеліста особливо зросла після Другої світової війни. Про це говорять переклади його творів, які вийшли протягом останніх років у Китаї, Нехословаччині, Польщі, Німеччині, Угорщині, Румунії, Югославії, Болгарії.

3.Д.З.Конспект, написати сенкан про М. Коцюбинського. Здати до 10.02.

07.02.22. Тема. Екранізація повісті "Тіні забутих предків". Творча особистість Сергія Параджанова

1. Перегляньте фільм Сергія Параджанова "Тіні забутих предків"

2. Обов'язково для перегляду!

3. Прочитайте також відповідний матеріал підручника.

4. Д.З. Виконайте тести за посиланням https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=5766376

04.02.22. Тема. Кохання Івана та Марічки.

3. Д.З. Переглянути фільм Сергія Параджанова "Тіні забутих предків"

03.02.22. Тема. Система образів твору "Тіні забутих предків"

1.Говорячи про систему образів, можемо розподілити їх на кілька груп:

Образи-персонажі — Іван, Марічка, Палагна. В окрему підгрупу можемо виділи людей, які займаються ворожінням чи мають надприродну силу — мольфар Юра та відьма Хима.

Міфологічні образи — щезник, арідник, нявка, Чугайстир. Щезник, за легендами гуцулів, чорт, який невідомо звідки з’являється несподівано і несподівано зникає. Він любить музику, танці, на які скликає всіх міфічних лісових істот. Одного разу Іван пас корів «і раптом в. дзвінкій тиші почув… тиху музику, яка так довго і невловимо вилась круг його вуха, що навіть справляла муку! Застиглий і нерухомий, витягнув шию і з радісним напруженням ловив дивну мелодію пісні. Так люди не грали, він принаймні ніколи не чув. Але хто грав? Навкруги була пустка, самотній ліс і не видно було живої душі. Іван озирнувся назад, на скелі, — і скаменів. На камені, верхи, сидів «той», щезник, скривив гостру борідку, нагнув ріжки і, заплющивши очі, дув у флояру. «Нема моїх кіз… Нема моїх кіз…» — розливалась жалем флояра. Та ось ріжки піднялись вгору, щоки надулись і розплющились очі. «Є мої кози… Є мої кози…» — заскакали радісно згуки, і Іван з жахом побачив, як, виткнувшись з-за галузок, затрясли головами бородаті цапи». Пізніше Іван зміг на флоярі відтворити цю мелодію.

Арідник — дідько, злий дух, владика гір, верховний дух Потойбіччя. Мав велику силу. За легендами й у повісті М. Коцюбинського, сказано: «Арідник був здатний до всього, що надумав — зробив. А бог, як що хотів мати, мусив вимудровувати в нього або украсти.Що є на світі — мудрощі, штудерація всяка, — то все від нього. Де що лиш є — віз, кінь, музика, млин або хата, — все вигадав він. А бог лиш крав та давав людям. Таке-то…» Від арідника, за переказами, гуцули отримали вогонь, гори, мистецтво.Нявки — лісові міфічні істоти у вигляді дівчат, у них зі спини видно нутрощі. Існують різні думки стосовно нявок. За однією версією, вони допомагають людям доглядати худобу, охороняють її від диких звірів. За іншою — це підступні істоти, які приваблюють молодих хлопців танками і співом, а потім можуть завести їх у безвість або доведуть до смерті нерозділеним коханням.Так, коли нявка з’являється перед Іваном у вигляді Марічки, він і не думає опиратися її чарам. Вона виступає тут не як ворожа сила, а як провідник у потойбічний світ, де Іван зможе наново возз’єднатися зі втраченими аспектами своєї душі: «Чув, що коло його Марічка, і знав, що Марічки нема на світі, що се хтось інший веде його у безвісті, у надії, щоб там загубити. А проте йому добре було, він йшов за її сміхом, за її щебетанням дівочим, не боячись нічого, легкий й щасливий, яким був колись…»

Чугайстир — веселий та життєрадісний чоловік, його тіло покрите чорною або білою шерстю. У лісовика блакитні очі, він любить співати й танцювати. Це добрий лісовий дух, який полює на нявок, захищає молодих парубків від цих бісиць. Іван зустрічається в лісі із Чугайстром і танцює з ним, намагаючись допомогти нявці-Марічці втекти і врятуватися.

Як бачимо, люди бояться зустрічі з цими міфологічними істотами, бо вони в основному до людини ставляться вороже. Причина в тому, що люди своєю присутністю порушують природну гармонію і спокій. Деякі лісові сили ставляться вороже і один до одного, як Чугайстир і нявки. Об’єднує всі ці міфологічні образи любов до танців і музики.

Символічні образи — ватра, трембіта, співанка, вода, смерть. Смерть — це символ закінчення епохи; розпаду; символ народження нового життя, джерела духовного життя; відродження матерії; символ вищої свободи; вічного життя.Повість «Тіні забутих предків» передає дух життя гуцулів, їх вірування та звичаї, зв’язок з традиціями. Тому для повісті характерний глибокий символізм. Увесь твір пронизаний темою смерті. Перша зустріч Івана й Марічки теж відбувається в той час, коли їхні рідні зійшлися у смертоносній бійці, бо ворожнеча родів Гутенюків та Палійчуків носить давній характер.

Символічними образами є образи флояри (сопілки) та співанки. Вони є уособленням таланту, духовності, вічності життя. І головні герої щедро наділені талантом, Іван «чує» музику природи і може передати її грою на флоярі, Марічка складає пісні. Музика є символом зв’язку між ними. Коли Іван іде на полонину, Марічка говорить, що припинить співати. Цей епізод — символ розриву між закоханими, який втілювався у музиці, спільно витвореній. Юнак і дівчина настільки духовно близькі, що вдалині один від одного творити не можуть, адже розривається їхній гармонійний зв’язок з природою, з якої черпали наснагу й запал. Вода — символ початку і кінця всього сущого на Землі; інтуїтивної мудрості; у християнстві — символ очищення від гріхів; смерті і поховання; чистоти і здоров’я; чесності й правдивості; кохання; сили; дівчини та жінки. За даними митрополита Іларіона, «вода — символ розмноження й парування». Вода і є рубежем між життям і смертю. У повісті вода згадується 113 разів. У першу зустріч, коли персонажі ще були дітьми, Іван кинув у воду стрічки Марічки, потім, підлітками, вони пасли біля води свої вівці й купалися в холодному озері. Пізніше вода забрала Марічку. Вона поєднала закоханих, вона їх і розлучила, можливо, тому, що Гутенюки й Палійчуки ще не були готові до примирення і не пробачили б закоханих, не сприйняли б їх бажання побратися. Одним із найпоширеніших у світовій символіці є образ вогню — символ духовної енергії; перетворення і переродження, символ одвічної вівчарської праці. Вогонь, добутий тертям однієї деревини об іншу, називали «живий», «цар-вогонь», «лікувальний», «святий», «Божий». Він вважався особливо лікувальним, оберегом; символізував очищення від скверни, зла. Перебуваючи на полонині, Іван бачить, як запалюють такий священний вогонь, як побожно до нього ставляться. юнак часто згадує Марічку. Коли одного разу захворів Микола, який доглядав за вогнищем, на його місце став Іван. Коли він задрімав біля ватри, йому приснився сон, у якому він ніяк не міг зустрітися з Марічкою. І сон виявився віщим.

Образна система повісті «Тіні забутих предків» зумовлена необхідністю передати місцевий колорит, побут, які формувалися під впливом історичних, соціальних і національних обставин, крізь призму бачення і сприйняття світу персонажами. Однак, як відзначає І. О. Денисюк, чудова фантастика, якій піддається автор і читач, є реалістичним світосприйманням гуцула. У глибокому реалізмі і силі типізації Коцюбинського переконується кожний, хто побував на Гуцульщині.

2. Зробити короткий конспект основного, підготувати характеристику одного образу-персонажу. Здати до 04.02. до 18 години.

01.02.22. Тема. "Тіні забутих предків"

2. Зробіть короткий конспект основного

Перший етап ознайомлення М. Коцюбинського з гуцульською культурою (1902—1908 рр.). можна назвати заочним, оскільки він базувався на вивченні фольклорно-етнографічних матеріалів, які надсилав йому Володимир Гнатюк. Серед них були «Етнографічні збірники» (14, 17, 18 томи), у яких містилися зразки коломийок, усна народна творчість закарпатців тощо.Оцінку цим матеріалам М. Коцюбинський дав у листі до В. Гнатюка: «Переглянув я ті книжечки і подивляю Вашу роботу. Адже, опріч знання ріжних діалектів, треба мати дуже музикальне вухо, щоб зловити усі одтінки говорів. Це надзвичайно цінний матеріал, як етнографічний, так і діалектологічний» (6 грудня 1908 р)

У травні 1910 р. В. Гнатюк запросив письменника влітку приїхати в гуцульське село Криворівню на відпочинок. М. Коцюбинський остаточно свій візит не підтвердив, бо після лікування в Італії планував поїхати до Швеції. Але все ж таки вирішив на два тижні погостювати на Гуцульщині, про яку стільки читав. Враження були незабутні.

Третій етап ознайомлення з Гуцульщиною розтягнувся на декілька місяців (з осені 1910 р. до літа 1911 р).. Але, на відміну від першого етапу, читання народознавчого матеріалу (тритомник «Писань Осипа Юрія Федьковича-Городинського», чотиритомник «Гуцульщина» В. Шухевича, «Матеріали до гуцульської демонології» А. Онищука) було значно цілеспрямованішим і ґрунтовнішим. Письменникові несподівано спало на думку «щось зробити».М. Коцюбинський настільки закохався в цей край і його народ, що кілька разів упродовж року писав В.Гнатюку про бажання повернутися в Карпати.

Холодні зимові дні не остудили тих вражень, які отримав письменник від Гуцульщини. 30 грудня 1910 року він писав Гнатюку: «Я у свій час з головою пірнув у Гуцульщину, яка мене захопила. Який оригінальний край, який незвичайний, казковий народ! Але книжка книжкою, треба мати живі враження, щоб щось зробити,— і хочеться швидше дочекатися літа».

• Чим же, на вашу думку, змогла так захопити вихідця з Поділля Гуцульщина? Сам Коцюбинський говорив, що його зачарували казковість природи, багата культура і своєрідність психіки гуцулів. Все це потрібно було втілити в художні образи, зв'язати сюжетною лінією і представити у вигляді твору. Але попереду ще були десятки годин, проведених біля ватри, чимало кілометрів верхи на гуцульському коні, холодні ночі на полонині та рік напруженої роботи за письмовим столом. Щоб отримати свіжі враження, М. Коцюбинський у липні 1911 року їде в Карпати, де знайомиться з природою, флорою і фауною, розмовляє з селянами, вивчає говірку, повір'я та легенди карпатської землі. Письменнику замало розповідей, він прагне проникнути у найпотаємніші закутки гуцульського світогляду. Лише два місяці потрібні були Михайлові Коцюбинському, щоб втілити задумане. Писав свою повість майже кожного дня, щоб чогось не забути, не втратити відчуття, які він увібрав разом із прохолодним гірським повітрям і грою гуцульської ватри. Чорновий варіант закінчив на початку жовтня, але протягом місяця займався редагуванням, підбирав назву. Із дванадцяти варіантів («В зелених горах», «Тіні минулого», «Голос віків», «Подих віків», «Дар предків забутих», «Сила забутих предків»), вибрав «Тіні забутих предків», про що і повідомив своїх друзів.

Розгляньмо три пласти культури гуцулів, у яких втілено дух забутих предків, що не давав спокою М. Коцюбинському упродовж кількох років.

Першим пластом слід назвати календарну обрядовість (особлива увага звертається на Різдво та Юр'їв день).В основі календарної обрядовості лежать п'ять основних завдань:

1) Підпорядкування особистого життя космічним циклам (обряди пов'язані із зимовим та літнім сонцестоянням, весняним та осіннім рівноденням).

2) Відведення й захист від усякого зла та нечистот (кроплення водою на Йордань, посипання маком на Маковея).

3) Забезпечення добробуту і щастя родини (обряди Святого вечора).

4) Щасливий шлюб для молоді (обрядовість на Катерини, Андрія, Івана Купала).

5) Високий урожай та плодючість худоби (Юр'їв день, Дмитра).

Другий пласт — трудова обрядовість (увага акцентується на обрядах, які

відбувалися на полонині. Якщо в більшій частині України трудова обрядовість була пов'язана з хліборобством, то для гуцулів стрижневою була інша галузь — вівчарство. Воно було не стільки засобом для існування (харчі, одяг), скільки способом мислення, сенсом буття. Гуцул понад усе тішився худобою. Як лиш її не називав — товаром, дроб'єтами, маржинкою. Він вірив, що худобина «умудрена природою, вона все відчуває, а що не скаржиться, то не означає, що її можна безневинно кривдити». Таке канонічне ставлення до свійських тварин пояснюється як з позиції язичництва, так і християнства. Тому Михайло Коцюбинський на сторінках своєї повісті писав, що життя, худоб'яче й людське, «зливалось докупи, як два джерельця у горах в один потік».

Трудова обрядовість гуцулів у всій своїй красі, у всій повноті постає при змалюванні вигону на полонину, де гуцул зі своєю маржинкою проводить кілька місяців. Найколоритніше і найглибше М. Коцюбинському вдалося описати такі обряди трудового циклу.

Обряди трудового циклу, відтворені М. Коцюбинським у «Тінях забутих предків»:

Ø розпалювання живого вогню на полонині.

Ø захист худоби на пасовиськах.

Ø виготовлення будзу.

Третій пласт — родинна обрядовість (у першу чергу розглядаються обряди

пологового та поховального циклів.Розглядаючи твір М. Коцюбинського, ми бачимо, що самобутній світогляд карпатського народу проявляється через кілька етапів родинної обрядовості, зокрема пологовий та поховальний. Хоча повний родинний цикл включає в себе чотири етапи

Етапи родинної обрядовості

Ø пологовий етап (родини, хрестини, іменини, пострижини).

Ø весільний етап (сватання, заручини, дівич-вечір, витання).

Ø поховальний етап (омивання, голосіння, виніс покійника).

Ø поминальний (дев'ять днів, сорок днів, рік)

Д.З. Прочитати відповідний матеріал підручника, знати зміст повісті "Тіні забутих предків"

31.01.22. Тема. Глибокий ліризм новели. Колір як копозиційний чинник

1. Як відомо, письменник ніколи не писав драматичних творів, тому досить дивно було зустріти перелік дійових осіб у підзаголовку твору. Однак ”Intermezzo” – це не драматичний, а все ж таки епічний. Назви «дійових осіб» є символами психодуховних процесів героя, це ключ до розуміння цієї складної образної мови природи, носіями яких виступають дійові особи - ниви у червні, сонце, зозуля, жайворонки. Якщо є дійові особи, то має бути і сцена. А сцена – це душа ліричного героя з її болями і радощами, з утомою і надією, вірою в перемогу світлих ідеалів.

2 Зверніть увагу на які образи можна поділити образи новели за впливом на ліричного героя твору?

3. Колір у новелі.

4. Д.З. Матеріал уроку, пройти тести за посиланням (дійсні до 31.01). https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=8048543

28.01.22. Тема. Зіставлення двох світів у новелі Коцюбинського. Зображення природи як засобу відтворення психологічного стану героя

1. Відеоматеріал

2. Таблиця "Світ людини та природи"

Світ людини	Світ природи
«Се було одно з тих незчисленних "треба", які мене так утомили і не давали спати. Дарма, чи те "треба" мале, чи велике… воно вимагає уваги, що не я їм, а воно мною уже керує. Фактично стаєш невільником сього многоголового звіра»	«Тепер я можу спокійно спати.»
«Я чую, як чуже існування входить в моє»	«На небі сонце — серед нив я. Більше нікого».
«Я не можу розминутись з людиною. Я не можу бути, самотнім. Признаюсь — заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі»	«Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом… Я тепер маю окремий світ»
«Се ти одягла землю в камінь й залізо, се ти через вікна будинків — тисячі чорних ротів — вічно дихаєш смородом. Ти бичуєш святу тишу землі скреготом фабрик, громом коліс, брудниш повітря пилом та димом, ревеш від болю, з радості, злості. як звірина»	«Ніколи перше не почував я так ясно зв’язку з землею, як тут. В городах земля одягнена в камінь й залізо — і недоступна. Тут я став близький до неї»
«Ти кидаєш у моє серце, як до власного сховку, свої страждання і свої болі, розбиті надії і свою розпач. Свою жорстокість і звірячі інстинкти. Весь жах, весь бруд свого існування»	«Так протікали дні мого intermezzо серед безлюддя, тиші і чистоти. І благословен я був між золотим сонцем й зеленою землею. Благословен був спокій моєї душі»
«Ти хочеш виссать мене, всю мою кров, як той вампір. І ти се робиш. я живу не так, як хочу, а як ти мені кажеш в твоїх незліченних «треба», у безконечних «мусиш». я утомився. Мене втомили люди»	«З-під старої сторінки життя визирала нова і чиста — і невже я хотів би знати, що там записано буде? Коли таке станеться чудо, то се буде ваша заслуга, зелені ниви з шовковим шумом, й твоя, зозуле. Твоє журливе «ку-ку» спливало, як сльози по плакучій березі, і змивало мою утому»
«… вдень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні, з усіх городських вулиць»	«Йду далі — усе пшениця й пшениця. Коли ж сьому край буде?.. А я все йду, самотній на землі, як сонце на небі, і так мені добре, що не паде між нами тінь когось третього»
«… я не почув тиші: її глушили чужі голоси, дрібні, непотрібні слова» «… я раз читав, як вас повішали цілих дванадцять. Цілих дванадцять. і позіхнув. А другий раз звістку про ряд білих мішків заїв стиглою сливою»	«Стою і слухаю. Повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного, як текуча вода, пересипання зерна»
Висновок
Світ людський дисгармонійний і смертоносний	Світ природи досконалий, гармонійний, життєствердний

3. Новела написана М. Коцюбинським у 1908 році.

У М.Коцюбинського інтермецо – це своєрідний ліричний відступ, що органічно вплітається в драматичну тканину твору і дає можливість глибше проникнути в події, в його ліричну сферу. Слова, звуки, барви злились воєдино – зродилась симфонія і залунала різнобарвними звуками.Новела “Intermezzo” скомпонована за законами внутрішнього відчуття письменника: це десять невеличких етюдів і фінальна частина, обірвана, як і початок. Саме ці етюди передають градацію настроїв і відчуттів автора. Отже, дійсно – це перепочинок, перерва для переходу на новий рівень, до подальшого життя.

ПЛАН

“Життя.. невблаганно іде на мене… я живу не так, як хочу, я утомився”.
“…город витягує свою залізну руку за мною і не пускає”.
«От я і сам. Навкруги ні душі. Тихо й безлюдно… Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зелені».
“Мої дні течуть серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом … на небі сонце – серед нив я”.
«Приходив обвіяний духом полів, свіжий, як дика квітка… тепер я можу спокійно спати».
«Я повний приязні до сонця і йду просто на нього… сонце! Я тобі вдячний»
«Свіжими ранками я перший будив сонну ще воду криниці».
«Тепер я бігаю в поле й годинами слухаю, як в небі співають хори, грають цілі оркестри».
«Протікали дні мого іntermezzo серед безлюддя, тиші і чистоти… з-під старої сторінки життя визирала нова…».
«Ми таки стрілись на ниві… - я і людина. Я не тікав… говори, говори…».
«Йду поміж люди».

4. Д.З. Знати матеріал уроку

27.02.22 Тема. Коцюбинський "Intermezzo". Жанрова особливість твору.

1. Відеоматеріал.

2. Що потрібно знати.Слово інтермецо" означає "перепочинок", "пауза". У музиці це : ментальна п'єса довільної будови або окремий оркестровий епізод в опері. Таким чином, назва твору дуже влучна, під нею ми розуміємо в творчості, насолоду музикою природи. Коцюбинський вклав глибокий філософський смисл. Образом INTERMEZZO новеліст вказував не тільки на перепочинок утомленого митця, а й на органічний зв'язок, може, чимсь перерваних періодів у творчості чесного громадянина, який залишився вірним своїм ідеалам. Тож новела «INTERMEZZO» сприймається і як твір автобіографічний.

2. Жанрова характеристика твору. "Intermezzo» — твір особливий, не схожий на будь-який інший у творчості самого М. Коцюбинського та й у всій нашій літературі. У ньому немає розгорнутого сюжету, зовнішнього конфлікту, діалогів, полілогів. Сюжет новели визначається не звичним для читача подіями, а ритмами свідомості ліричного героя. На першому плані твору — пейзаж у багатоманітних його виявах: є царство природи, розкіш барв і велич рідної землі. І все це об’єднує в одно ціле зболене авторське «я», яке в обіймах природи шукає свого зцілення. Дослідники, вивчаючи жанрову специфіку твору, відносили його до поезії в прозі — одного з найважливіших жанрових форм епосу, початки якого вбачають у Біблійних Псалмах. На слов’янському ґрунті вона існувала в давній українській літературі, зокрема «Слово о Полку Ігоревім» уважають неперевершеним зразком поеми в прозі. А далі поезія в прозі знайшла свій розвиток у творчості М. Шашкевича, В. Стефаника, О. Кобилянської, Лесі Українки, М. Коцюбинського.

Дослідники стверджують, що поезія в прозі була своєрідним протестом проти канонів віршування, виявом поетичної свободи.

Прозовий твір «Intermezzo» має виразно ліричний характер.

Жанр даного твору - новела. Це різновид оповідання, але для новели чірактерні особливі ознаки: несподівана кінцівка (в даному творі майже приреченого ліричного героя повертає до життя природа), глибокий психологізм, лаконізм. Новела "Intermezzo" особлива. В ній велику роль відіграє кольористика. За допомогою вдало підібраних барв автор передає дивовижну красу природи: "Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Вітер набива мені вуха шматками звуків, покошланим шумом. Такий він гарячий, такий нетерплячий, що аж киплять від нього срібноволосі вівса. Йду далі - киплять. Тихо пливе блакитними річками льон. Так тихо, спокійно в зелених берегах, що хочеться сісти на човен і поплисти... Волошки дивляться в небо. Вони хотіли бути як небо і стали як небо". Коцюбинському вдалося передати постійну змінність, його динамічність. Також письменник передає найтонші, майже миттєві порухи психіки героя, його враження, переживання, перепади настрою. Все це притаманне для такої літературної течії, такого способу зображення дійсності, як імпресіонізм. У новелі багато прекрасних образів-символів. Вони можуть бути похмурими, зловісними, а можуть — світлими, але обов'язково вдалими.

3. Сюжетно-композиційні особливості. Сюжет новели починається стислим повідомленням про те, що ліричний герой збирається в дорогу: «Лишилось тільки ще спакуватись». Але далі немає ніяких побутових подробиць, як пакувався. Замість того йдуть філософсько-психологічні міркування, самоаналіз.Висловлювання «я утомився», «мене втомили люди», «я не можу бути самотнім». У цих висловлюваннях можна відзначити думку про залежність окремої особи від суспільства.Опинившись на самоті в окремій кімнаті, ліричний герой не може заснути, йому пригадуються й виразно уявляються трагічні події, що настали після революційних виступів у час реакції. В обставинах тиші й безлюддя до нього прийшли тепер жертви терору: «Як вас багато… Це ви, що з вас витекла кров у маленьку дірку від солдатської кульки… вас завивали у білі мішки, гойдали на мотузках у повітрі, а потім складали у погано прикриті ями, звідки вас вигрібали собаки».Мабуть, оповідач був не тільки свідком, а й діяльним учасником революційних подій. Смерть своїх однодумців він сприймає як особисте лихо: «…лице моє біле, як і у вас, бо жах висмоктав з мене всю кров», «…вони складали у моє серце, як до власного сховку, свої надії, гнів і страждання». На ранок оповідач з бадьорим почуттям оглядає сільське довкілля.

3. Д.З. Конспект уроку, опрацювати відповідний матеріал підручника, знати зміст новели.

Дистанційне навчання 25.10.21-15.11.21

15.11.21. Тема. Борис Грінченко "Весняні сонети"

1. Зробіть конспект основного:

Цикл Б. Грінченка «Весняні сонети» входить до збірки «Під хмарним небом», де чотирнадцять поезій, які змістовно становлять цикл. Наскрізна тема цих ліричних творів – пробудження природи, весняних почуттів у серцях людей, їх готовність трудитися і боротися задля здобуття щастя для всіх знедолених.

Теорія літератури. Сонет – старовинна канонічна форма поетичного твору, що виникла в Італії ХІІІ століття. Це 14-рядковий вірш, написаний п’ятистопним або шестистопним ямбом. Композиція сонета: перша строфа стверджує певну думку, друга її заперечує, а тривірші дають узагальнений висновок. Суворі канони класичного сонета забороняли вживати двічі одне і те саме повнозначне слово. Стислість сонета, жорсткі обмеження й вимоги дисциплінують думку й уяву митця.

Сонетний цикл – це низка віршів, об’єднаних спільною ідеєю.У своїх «Весняних сонетах» Борис Грінченко дотримується основних канонів сонета. У його поезіях – чотирнадцять рядків, написаних п’ятистопним ямбом. Що ж стосується композиції, автор її порушує. Письменник не виконує ще одну вимогу до сонету – не повторювати повнозначних слів. Але для веснянки як жанру характерні саме повтори типу «прийди, прийди», «принеси, принеси», завдання яких – закликати дію, про яку говориться. Так, у сонеті «Весна іде! В повітрі молодому» повторюються слова «весна іде». Цикл «Весняні сонети» Б. Грінченка пронизаний ідеєю єдності природи і душевного стану людини.

Весна іде! Веснянки задзвеніли,

Лунає спів по луках і гаях –

Мов устають нові могутні сили

В людських серцях, придавлених серцях.

«Весна іде! В повітрі молодому»

Однак навіть зображуючи весняні пейзажі, радіючи оновленню і красі, які весна принесла, поет не забуває про простих людей, про їхні тривоги і жалі, про їхню біду, недолю і горе.

В степу рвачкий на волі вітер віє,

По світу він гуляє, де схотів,

І бачить: скрізь недоля горе сіє,

І повен світ нещастів і жалів.

О, вітре мій! Тобі нема припини

І можеш ти до бога долинуть, –

Скажи, коли нам ждать тії хвилини,

Що доля всім дасть широко дихнуть?

Ти, може, чув?.. Терпіти вже несила,

І мука всім серця давно стомила,

І вже снаги нема її знести –

Давно вже час!.. Вже серце знемагає…

«В степу рвачкий на волі вітер віє».

Як бачимо, у своїх «Весняних сонетах» Бориса Грінченко використовує такий прийом поетичної мови як паралелізм.

Паралелізм (від грец. parallelos – «що йде поруч» – один із прийомів поетичної мови, що полягає в зіставленні двох явищ шляхом паралельного їх зображення.

Психологічний паралелізм – це один зі стилістичних прийомів. Суть його полягає в тому, що сюжет твору будується на послідовному зіставленні мотивів, картин природи, відносин, ситуацій, вчинків. Зазвичай використовується в поетичних народних текстах.

У циклі Б. Грінченка картини природи й життя людей уподібнюються за допомогою паралелізму.

У поезіях циклу «Весняні сонети» Бориса Грінченка образ весни асоціюється з оновленням життя, з пробудженням нових сил, із надіями на краще:

Десь на селі далеко пісня ллється,

То голосніш, то затиха вона…

Із стін душних на волю серце рветься

Туди, де ніч панує запашна.

О, я піду, бо не піти несила,

Бо і мені ніч зорі засвітила,

Бо і мені сприя весна моя.

Скоріш туди! Як вільно дишуть груди,

Який простір обняв мене зусюди,

Як пахне скрізь і місяць як сія!

«Вже в далині високій сяють зорі».

«Весняні сонети» близькі до усної народної творчості. Як і у веснянках, ліричний герой сонета звертається до весни як до живої істоти: «О, весно, йди! Всі ждуть тебе, кохана».

Наші предки вірили, що весну із вирію на крилах приносять птахи. Цей мотив звучить і у Грінченка:

Весна іде! В повітрі молодому

Далекий крик мандрівних журавлів

Вже розітнувсь: ключем вони додому

У рідний край летять з чужих країв.

2. Д.З. конспект, прочитати поезії із циклу "Весняні поезії"

12.11.21. Тема. Б Грінченко "Моє щастя"

1. Зробити короткий конспект основного. Творчий шлях Бориса Грінченка розпочався з віршів. Він зізнавався, що найбільший вплив на його формування справила творчість Тараса Шевченка: «“Кобзар” зробивсь моєю Євангелією...» Б. Грінченко друкував свої твори під різними псевдонімами - намагався уникнути переслідування. Одна за одною виходили у світ його поетичні збірки, зокрема «Пісні Василя Чайченка» (1884), «Під сільською стріхою» (1886), «Нові пісні і думи Василя Чайченка» (1887), «Під хмарним небом» (1893), «Пісні та думи» (1895), «Хвилини» (1903). Основне завдання української літератури Б. Грінченко вбачав у пробудженні національної і культурної свідомості народу. Закономірно, що провідне місце в доробку письменника посідає громадянська лірика. Б. Грінченко-поет майстерно переходить від зображення життя окремої людини до широких реалістичних узагальнень. Настрій автора передають назви збірок, наприклад, «Під хмарним небом». Пояснюючи сумні мотиви власної творчості, Б. Грінченко писав: «Під хмарним небом не заспіваєш веселої пісні...»

Про готовність пожертвувати собою заради Батьківщини йдеться й у вірші «Моє щастя» (1886). Хоч ця поезія належить до інтимної лірики та оспівує вічне і незрадливе кохання, яке робить людину щасливою, але ліричний герой виявляє бажання пожертвувати своїм життям заради щастя рідного краю. Щастя осмислюється письменником як філософська категорія, яка поєднує в собі як особисте, так і суспільне. Сучасна дослідниця літератури Ольга Камінчук назвала цей вірш «маніфестом неоромантичного ідеалу гармонійної цілісності особистості».Поет наголошує, що для його ліричного героя кохання не є домінантною категорією. У композиційній структурі вірша «Моє щастя» чітко виокремлюються три частини. У першій - подано перелік усього того, що люди називають щастям, зокрема «втіхи світу», «брязкіт золота дзвінкого», «влада». У другій частині ліричний герой відмовляється від матеріальних спокус, віддаючи перевагу коханню, яке здатне зробити людину найщасливішою у світі. У третій частині утверджується думка про те, що не можна почуватися щасливим, якщо батьківщина переживає нелегкі часи: «...Я віддав би усе на цім світі / За змогу умерти за рідний свій край!» Філософські роздуми про щастя, які звучать у цьому вірші, дають усі підстави віднести його до жанру медитативної лірики. Любовна тематика у Б. Грінченка переважно реалізовується через описи коханої («милої погляд ласкавий», «милої карії очі», «усміх, як щастя ясний», «поцілунок, як сонце палкий») та палку емоційність ліричного героя, який переживає «кохання хвилини святі».

2. Прослухайте відеопоезію.

11.11.21. Тема. Б. Грінченко "Сам собі пан"

1.Зробіть короткий конспект. Головний герой оповідання Бориса Грінченка "Сам собі пан" — селянин Данило, який спробував "панського права добути". Для цього Данило поїхав до міста залізницею у вагоні першого класу замість більш звичного для людей його достатку третього класу. А в місті пішов на концерт у "Дворянське собраніє", купивши "панський" квиток. Розповідь про події ведеться від імені головного героя Данила. Кумедність твору полягає в самій незвичній ситуації — у спробі селянина побути деякий час паном або біля панів, в реакції надто здивованих багатіїв на поведінку дивного селянина, а також в сприйманні та оцінці Данилом цих подій. Надзвичайно збентежені поведінкою холопа пани вважають її хамською, але самі поводяться безцеремонно. "Кондуктор" не знає як поводитися з дивним селянином, називає його то на "ти" (як бідняка), то на "ви" (побачивши його квиток). Грінченко широко використовує в оповіданні очуднення. Данило, спираючись на власні знання навколишнього світу, характеризує предмети або місцевість, які бачить вперше. Описуючи вагон першого класу, він порівнює його то з вуличкою, то з панською світлицею: "проліз тісненькою вуличкою", "не вагон, а таки зовсім панська світлиця". Приміщення дворянського собранія для нього "хата така здорова, як клуня, та вся блищить,... як у церкві". У товстого пана "шлях... серед бороди від губів до шиї". Доволі часто у мові Данила зустрічаються перекручені слова, що свідчить про його соціальний стан та низький рівень освіченості. Наприклад, кондуктор (кондуктор), хвалітон (фаетон), хватальний (квартальний), хортоплян (фортепіано), патрети (портрети) та інші.Часто в оповіданні зустрічаються речення з пропущеними словами для того, щоб виділити найголовніші за значенням слова. Читаючи об'яву про концерт, Данило коментує: "Є місця по півкарбованця, і по карбованцю, й по два. Ото вже саме панські, як по два". Данило вживає поруч слова, протилежні за значенням. Наприклад, "та так сміливо слідком за одним паном у ті ж двері", "вражий пан..., а втім видко, що добрий чоловік". Для мови Данила характерна влучність, дотепність. Він широко вживає прислів'я, приказки, фразеологізми. Наприклад, "поживився, як пес макогоном", "вже коли курець, то май свою люльку й тютюнець", "причепилися, як шевська смола"; Про свою балакучу родичку він каже, що в неї "язик як лопатень". Коли Данило довідався, що його ведуть до поліції, то йому "мов окропом хто в обличчя линув", і він зрозумів, що "вскочив по самі вуха". Данило влучно називає лакея "лакейським опудалом". Для характеристики товстого пана він використовує середній рід: "І воно замовкло і пішло в куточок до вікна та й сіло напроти мене". В оповіданні зустрічаються гіперболи: "Це ж буде тіснота така, що й києм не протиснеш". На відміну від Данила, який балакає щирою українською мовою, пани говорять змішаною російсько-українською мовою.

2. Виконайте тести join.naurok.ua. Код доступу 1794964

09.11. 21. Тема. Б. Грінченко " Без хліба"

1. Згадайте! Теорія літератури. Оповідання — невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа.

2. Проблематика оповідання"Без хліба":поведінки людини на межі вибору; необхідності дотримання моральних заповідей; любові і взаєморозуміння; збереження власної гідності; мудрості у вирішенні долі іншої людини.

3. Тема: розповідь про безрадісне злиденне життя селянської родини, показ поведінки персонажів, які опинилися на межі вибору. Основна думка: утвердження моральної чистоти як основи щасливого та гармонійного життя.

4.Простежте, як змінюється настрій персонажа, його емоційний стан та стосунки в сім’ї за період дозрівання думки про крадіжку та до моменту каяття перед громадою. Результати оформіть у вигляді таблиці.

Епізод життя	Настрій персонажа, його емоційний стан, риса характеру, стосунки в родині
«Петрові самому дитячий плач мов ножем серце краяв».	Вболівання за сім’ю, за долю дитини
«… як подума про це, подума, що тоді в його дома і жінка, й дитина голодні сидітимуть, так дух йому перехопить, і не вимовить він нічого, тільки стоїть біля порогу та шапку драну в руках мне».	Готовність забути про почуття власної гідності заради родини
«Піду та й украду». — думав він, і йому не здавалося, що він погано робить, бо він просто забув про це, неначебто про це й думати не було чого. Спокійно та сміливо йшов, нічого не лякаючись».	Доведений до відчаю, не бачить іншого виходу
Глянув на неї (на Горпину) Петро, — така вона змучена, зовсім змарніла. Так жалко йому стало її	Вболівання за дружину, любов, страждання від неможливості забезпечити Горпину всім необхідним

5. Д.З. Укласти таблицю: «Герої оповідання Б. Грінченка «Без хліба». провідні риси їхніх характерів». (Наприклад, Петро — люблячий, турботливий, готовий заради родини піти на злочин, уміє визнавати свою провину, …Читати оповідання "Сам собі пан".

08.11. 21. Тема. Борис Грінченко - писсьменник, педагог, редактор "Словаря української мови"

1. Перегляньте відеоматеріал.

2. Д.З. опрацювати матеріал підручника ст. 75-79.

04.11. 21. Тема. Контрольний класний твір - есе

1. Написати на окремих листках: Четверте листопада

Контрольний твір - есе

Прагнення підвищитися над оточенням у творі Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля"

(Здати до 06.11 до 18 години)

02.11.21. Тема. Карпенко-Карий " Мартин Боруля". Образи трагікомедії

1. Перегляньте відеоматеріали "Образи трагікомедії "Мартин Боруля"

2. Д.З. Дібрати власні цитати до образів твору "Мартин Боруля"

01.11.21. Тема. Карпенко-Карий " Мартин Боруля". Образ головного героя.

2. Перегляньте цитати до образу головного героя

1. «Я – не бидло, і син мій –не теля!.. І щоб уродзонний шляхтич подарував якому-небудь приймаку Красовському свою обиду? Та скоріше у мене на лисині виросте таке волосся, як у їжака…»

2. «Тепер другий світ настав, треба чина, дворянства…»

3. «От сина опреділив у земський суд – самі всі іски поведем! Коли б ще дочку пристроїть за благородного чоловіка…Губернський секретар, ще й регістратор! Якраз для Марисі жених! »

4. «Кому до волів, кому до бумаг»(Мартин – Миколі).

5.«Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими… Трись, трись між людьми, і з тебе будуть люде!»

6. «Воно й самому трохи чудно: то, було, «Мартин, дядьку Мартине», а тепер – пан!..»

7. «Дочка моя дворянка, а твій син… ні дворянин, ні чиновник…, так не приходиться йти дворянці за хлібороба, я тепер на такій лінії…»(Мартин – Гервасію)

8. «Ти осліп від дворянства! І поки ту правду знайдеш, то все хазяйство профиськаєш і все-таки нічого не доб’єшся, і Красовський тебе випре звідсіля… Ми шляхтичі щабльові, що повипадали крізь щаблі своїх, невшитих лубками, возів і розгубились… Одно слово, голопуза шляхта! Нам дворянство так личить, як корові сідло»(Гервасій – Мартинові)

9. «Туди ж – у рідню лізе – умийся попереду!..»(про Гервасія)

10. «Не велиш ні мені, ні дочці робить, сам не робиш, понаймав наймитів, наймичок, хазяйство псується…»(Палажка – Мартинові)

11. «Дворянин – одно, хлоп – друге: сметана – одно, а кисле молоко – друге… Погнався за чорними бровами: брови злиняли, а гонору як не було, так і нема!... Розпитай про всі звичаї дворянські…»(Мартин –Палазі)

12. «А важко і в дворянстві жить: розходу, розходу, – самим робить якось не приходиться…»

13. «Заживу настоящим дворянином: собак розведу,буду на охоту їздить, у карти грать».

14. «От мука мені з цим каторжним Омельком. І вигнав би, жаль, – давно служить, і привик до нього…»

15. «От і благородна кума в пригоді стала. Кумів треба вибирать значних і благородних!»

16. «Чина, дворянство треба любить, а другої любові нема на світі!.. Ох, діти, як хочеться вас бачить хорошими людьми, щоб не черствий хліб їли…» (батько – дочці)

17. «Краще білий хліб, ніж чорний, краще пан, ніж хам. Як тяжко хлопом буть, усіх бояться, усіх лічить вищими од себе!»

18. «Горять червоно, як кров дворянська, горять! Нещасний хлоп Мартин Боруля!.. Тепер ти бидло! А Степан – теля! Рятуйте бумаги! Я сам поїду у дворянське собраніє, у сенат поїду… Згоріли… Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки – бидло!»

19. «Вчіть дітей своїх, щоб онуки мої були дворянами».

20. «Все згоріло, і мов моя стара душа на тім огні згоріла!.. Як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала». група – заповнює сторінку блогу

3. Запишіть «Особисті дані», Маритина Борулі

Прізвище, ім’я героя ( Мартин Боруля)

Вік (приблизно) - (50років)

Сімейний стан (одружений, має сина та доньку).

Соціальний статус – (шляхтич)

Рід занять – (землероб, орендує землю)

Заповітна мрія – (стати дворянином)

Що робить герой для її здійснення – (через суд хоче довести ,що він дворянин; доньку хоче видати заміж за чиновника, наслідує стиль життя чиновників).

Чим жертвує герой заради мрії – ( відмовляється від власного «Я», втрачає щиру повагу близьких і знайомих, нехтує людськими чеснотами тощо)

4. Порівняльна характеристика Мартина Борулі ( "Мартин Боруля" ) та Журдена ("Міщанин-шляхтич")

Мартин Боруля	Журден
*Спільне*
1. Розумна працьовита людина із заможної верхівки села	1. Багатий купець, здобув багатство працею та кмітливістю
2. Має закохану в людину зі свого стану доньку, яку хоче одружити з людиною, яка на соціальній драбині стоїть вище за нього (за «образованого чоловіка»)	2. Має закохану в людину зі свого стану доньку, яку хоче одружити з людиною, яка стоїть на соціальній драбині. вище за нього — за шляхтича
3. Втрачає гроші, які привласнює чиновник-пройдисвіт, що «допомагає» Мартину в судовій справі	3. Втрачає гроші, які привласнює шляхтич-пройдисвіт, що «допомагає» Журдену стати шляхтичем
4. Спроби запровадити дворянське життя у своєму домі	4. Спроби запровадити дворянське життя у своєму домі
5. Не знаходить підтримки в родині	5. Не знаходить підтримки в родині
6. Нездоланне прагнення вийти «на дворянську лінію»	6. Під владою пристрасті — стати шляхтичем
*Різне*
7. Соціальний стан — селянин, хлібороб	7. Соціальний стан — буржуа, купець
8. Причина бажання мати дворянське звання?	8. Причина пристрасті стати шляхтичем?
Орієнтовна відповідь: причина поведінки героя не марнославство («шляхетський ґедзь укусив») і не одуріння «з жиру», а бажання мати хоч трохи прав порівняно з безправним, навіть рабським становищем селянина; відчайдушна боротьба за свою зневажену людську гідність	Орієнтовна відповідь: бажання мати можливість жити без ста нових обмежень, мати зовнішній лоск, як у шляхтичів, використовувати для ведення бізнесу близькість до оточення короля тощо

5. Д.З. Матеріал уроку

30.10.21. Тема. Карпенко- Карий "Мартин Боруля". Підміна особистих етичних цінностей становою належністю

1. Перегляньте відеоурок та зробіть короткий конспект

2. Д.З.підготуватися до тестових питань за змістом трагікомедії, опрацювати матеріал підручника

29.10.21. Тема. Карпенко-Карий "Мартин Боруля"

1Записати паспорт твору. Драматичний твір «Мартин Боруля» (1886) є трагікомедією. Звідки ж така жанрова особливість цієї п’єси? Автор змушує читача побачити в комедійних ситуаціях не такі вже й смішні сторонидійсності.

2. Історія написання. Історія Мартина Борулі, котрий мріє купити собі статус дворянина, дуже співзвучна з відомою комедією Мольєра «Міщанин-шляхтич», яку ви вивчали на уроках зарубіжної літератури. Варто подумати, що сюжет український автор запозичив у Мольєра. І все ж таки ні. Не запозичував Карпенко-Карий сюжет Мольєра. ПанЖурден врешті решт так і не зрозумів своєї помилки і залишився посміховиськом. Тоді як Мартин Боруля в кінці твору очищається вогнем від«дворянського недугу» й усвідомлює, що без титулу йому легше жити. Батько І. Карпенка-Карого, Карпо Адамович, за походженням був зубожілим шляхтичем, якого імперська влада після приєднання правобережних українських земель до Росії позбавила станового привілею,змусивши йменуватись міщанином, «доказывающим дворянство». Для Карпа Адамовича це «доказування» дворянського титулу стало чи не сенсом усього життя, тоді як діти дивилися на марні батькові клопоти з іронією. Дружина І. Карпенка-Карого Софія Віталіївна згадувала про те, як старший Карпо Адамович затіяв судову справу про визнання роду Тобілевичів дворянським: «і все, здається, було вже зовсім готове, коли раптом хтось із писарів довідався, що в давніх паперах Тобілевич, а в нових Тобелевич, — і в дворянстві відмовили. Батько мало не заслаб з горя. Зібрав докупи всі права, герб, грамоту, зв’язав наглухо мотузкою і заховав на самий спід скрині…». Цікавою була реакція старшого Тобілевича на п’єсу «Мартин Боруля»: «Через багато літ, коли давня залежність і бідність згадувались як тяжкий сон, прочитав Іван батькові свою комедію «Мартин Боруля», старий слухав, а врешті з німим докором погрозив синові пальцем, а в очах було повно сліз. У цій комедії він пізнав себе, своє колишнє горе». А якщо прослідкувати життя Івана Карпенка-Карого, то бачимо, що працює він писарчуком, канцеляристом, а потім столоначальником і секретарем, як і син Мартина Борулі.

3. Згадаємо героїв твору: Мартин Боруля — багатий шляхтич, чиновник. Палажка — його жінка. Марися — їхня дочка. Степан — їхній син, канцелярист земського суду. Гервасій Гуляницький — друг Мартина, батько Миколи. Микола — його син, парубок. Націєвський — реєстратор із ратуші. Красовський — шляхтич, з яким судиться Мартин Боруля. Трандалєв — повірений. Протасій Пеньонжка, Матвій Дульський — чиновники. Омелько, Трохим — наймити Борулі.

4.П’єса «Мартин Боруля» складається з 5 дій. Композиція твору.

Зав’язка: Боруля подає в суд на Красовського. (Навіщо ж дворянство Борулі? Він не бідний, не обділений розумом та повагою поміщиків. Дворянство для Борулі – це самозахист, справа честі, бо Мартина пан Красовський назвав бидлом, а його сина — телям. Боруля наполегливо, із завзяттям судиться, викидаючи гроші на вітер, і навіть не розуміє, що повірений Трандалєв просто дурить його.)

Розвиток дії: Боруля намагається прищепити членам своєї родини дворянські риси. (Що ж вимагав він від своєї сім’ї?)

Кульмінація: головний герой дізнається про відмову в дворянстві. (Що стало причиною?)

Розв’язка: усвідомлення Мартином своєї помилки. Згода на одруження дітей.

Тема твору: бездумна гонитва за багатством Максима Борулі.

Основна думка: головне — не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною.

5. Д.З. Скласти цитатний план-характеристику на одного з героїв твору ( на вибір).Доопрацювати паспорт твору. Здати конспект уроку та характеристику до 29 10. до 18 години.

28.10.21. Тема. Життєвий і творчий шлях І. Карпенка- Карого. Жанрова різноманітність творів

1. Прогляньте відео.

2. Д.З. Зробіть конспект уроку (відео, можна і підручник), читати " Мартин Боруля"

26.10.21.Тема. Родина Тобілевичів і український театр.

1. Перегляньте відеофільм "Театр корифеїв".

2. Відтворити калейдоскоп фактів про утворення «театру корифеїв» , подавши відомості до другої колонки.

У другій половині ХІІ століття в Україні набули широкого поширення
Почали виникати
Ініціатором цього процесу був
У 1883 році М. Старицький очолив
У 1885 році утворилося
Кращою була трупа
Колектив Кропивницького з успіхом виступав
Вистави відвідували
Сита багата публіка побачила

3.«Карта пам’яті» (подати інформацію про представників «театру корифеїв»).

Представниками театру корифеїв були
До родини Тобілевичів належали
І. Карпенко-Карий був
Як актор він грав
Написав п’єсу… і зіграв…
Справжньою окрасою українського театру була
Палкими шанувальниками гри М. Заньковецької були
Петро Чайковський вручив Заньковецькій

4.Д.З. матеріал уроку, заповнити таблиці (здати до 27.10 до 18 години)

25.10.21. Тема. Новаторський характер української драматургії другої половини ХІХ століття.

2. Зробіть короткий конспект.

Перші спроби відродити національний театр з’являються лише в 60-х та 70-х рр. ХІХ ст. У 1873–1874 рр. Марко Кропивницький з успіхом влаштовував українські вистави в Харкові, а 1876 року створив трупу в Катеринославі. Проте Емський указ спричинив майже п’ятирічний вимушений «антракт» у розвитку національного театру. У 1880 році пункт Емського указу стосовно заборони українських п’єс був переглянутий, унаслідок чого театральні вистави та концерти, хоч і з величезними обмеженнями, але дозволили проводити. Вісімдесяті роки дев’ятнадцятого століття на Наддніпрянській Україні стали періодом розквіту українського професійного театру, справжнім батьком якого вважають Марка Кропивницького. 10 січня 1882 року М. Кропивницький здійснив постановку п’єси Т. Шевченка «Назар Стодоля». Власне, саме з цієї дати й починається літочислення українського професійного театру. Для повноцінного функціонування новоствореної трупи потрібні були кошти та досвідчений керівник. Ним став Михайло Старицький. На утримання трупи він використав усі гроші з продажу свого маєтку, що дало змогу збільшити персонал трупи, створити власний оркестр, підвищити платню акторам. Уже восени в Єлисаветграді Старицький створив українську професійну трупу, куди ввійшли: Олександра Вірина, Ганна Затиркевич-Карпинська, брати Тобілевичі — Микола Садовський (театральний псевдонім від дівочого прізвища матері), Панас Саксаганський (псевдонім від назви місцевої річки Саксагань), Іван Карпенко-Карий, їхня сестра Марія Садовська-Барілотті, Марія Заньковецька та інші самобутні актори, часто звані «корифеями українського театру». Становлення М. Кропивницького, М. Старицького та І. Карпенка-Карого як драматургів та театральних діячів нерозривно пов’язане з глибинними процесами в житті українського народу, з розвитком його культури. У середовищі селян, свідомих своєї національної гідності, представників інших верств української суспільності вони вчилися розуміти людей і життя, під їх впливом задумувалися над своїми обов’язками, визначали свої життєві принципи та ідеали, своє місце у світі.

Товаришуючи зі слобідськими парубками, Марко Кропивницький не тільки вивчав від них пісні та слухав казки, а й легко уловлював найтонші психологічні нюанси в їх характерах, як-то: добродушний гумор чи саркастичну насмішку, дотепність, почуття колективізму, доброзичливість, взаємоповагу, статечність, скромність або ж осуд тих чи інших потворних проявів у взаєминах між парубками й дівчатами, у житті в цілому. Такі обставини повсякденного буття формували й відповідний світогляд.

Незабутні враження вже в ранньому дитинстві справили на М. Старицького розповіді, пісні та думи, яких багато знав і майстерно виконував його дядько Олександр. Епічний розмах 70–90-х років ХІХ ст. подій, колоритні типи героїв народного епосу несли в собі ідею боротьби як способу самовираження й самоутвердження цілої нації, формували свідомість майбутнього письменника на героїчних традиціях минулого, викликали бажання діяти. До того ж такі типи хлопчик спостерігав і в сучасному йому житті. Близький сусіда Старицьких капітан Гайдовський, про якого йдеться в бувальщині «Пан капітан. Із галереї старих портретів», був живим утіленням відваги, рішучої безкомпромісності до будь-яких проявів зла й несправедливості. Сам вихований на традиціях козацької вольності, він учив розуміти й цінувати їх і у своїх односельців як у повсякденному побуті, так і у своїх діях та вчинках.

.В атмосфері фольклоризму, на ґрунті народного життя формувалися літературно-естетичні та театральні погляди й І. Карпенка-Карого. Дружина письменника Софія Тобілевич у спогадах стверджує, що його мати була першою вчителькою сина й заклала в душу Івана любов до свого народу, до його художньої творчості, до тих мистецьких і поетичних скарбів, які втілені в його казках, піснях і переказах. Вони викликали глибокі почуття, роздуми над тяжкою долею селянина, гордість за героїчні подвиги витязів-козаків. Усе це вчило тонко відчувати й розуміти думки, настрої, прагнення, характер народу в цілому, отже, і задуматися над своїм життям. Так само виховувала мати й інших дітей, створюючи тим самим у своїй родині світ благородства, пісенності, допитливості, мрійливості, взаєморозуміння.

У другій половині XIX ст. паралельно з розвитком професійного театру поширився аматорський рух, що сприяв піднесенню національної культури. Аматорські вистави були популярними в Чернігові, Полтаві, Єлисаветграді, Києві. В аматорських гуртках розпочинали діяльність реформатори українського театру І. Карпенко-Карий, М. Кропивницький, М. Садовський, П. Саксаганський, М. Старицький. У цей період посилюються утиски українського театру з боку царського уряду — Емський акт 1876 р., циркуляр 1881 р. Категорично заборонялися українські вистави історичного й соціального змісту. У 1883 р. київський губернатор заборонив діяльність театральних труп на підвладній йому території — Київщині, Полтавщині, Волині, Поділлі. Репресивні заходи царського уряду все ж не могли знищити глибокі українські театральні традиції. У 1890 р. І. Карпенко-Карий і П. Саксаганський утворили «Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П. К. Саксаганського», яке було найкращим українським театральним колективом. На його основі в 1900 р. виникла об’єднана трупа корифеїв українського театру — «Малоросійська трупа М. П. Кропивницького під керівництвом П. К. Саксаганського і М. К. Садовського за участю М. К. Заньковецької».

Одним із найвидатніших діячів українського театру корифеїв був І. Карпенко-Карий. Він написав 18 оригінальних п’єс. Серед них — «Безталанна», «Наймичка», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Сава Чалий» та ін. Його акторська творчість позначена щирістю і психологічною глибиною почуттів, філософським розумінням суспільного буття.

З театром корифеїв пов’язана творчість Марії Заньковецької. Її прирівнювали до видатних актрис світу — італійки Елеонори Дузе та француженки Сари Бернар.

Театр корифеїв знаменує собою розквіт українського професійного театру XIX ст.У Галичині до 1848 р. українського театру не було, тут діяв театр німецький і польський. Поширювались аматорські гуртки в Коломиї, Львові, Перемишлі.

Український професійний театр Галичини виник 1864 р. у Львові при культурно-освітньому товаристві «Руська бесіда». Його основоположником став український актор і режисер О. Бачинський.

На Буковині при чернівецькій «Руській бесіді» 1869 р. утворилися аматорські гуртки. Театральна діяльність активізувалась із заснуванням 1884 р. «Руського літературно-драматичного товариства» під керівництвом С. Воробкевича, відомого українського письменника, композитора, педагога. Він написав 18 музичнодраматичних творів, побутових драм, комедій, що становили основу театрального репертуару.

Український театральний процес кінця XIX — початку XX ст. засвідчує спільність із модерністськими тенденціями Європи.Перші спроби підготовки професійних акторів пов’язані з діяльністю драматичної школи, заснованої 1904 р. у Києві при музичній школі М. Лисенка.

Творчою лабораторією став один із найкращих тогочасних театрів — театр М. Садовського: 1906 р.— у Полтаві, з 1907 р.— у Києві.

М. Садовський розвивав кращі здобутки театру корифеїв у поєднанні з європейськими традиціями. У складі трупи працювали М. Заньковецька, М. Старицька, Лесь Курбас, якого М. Садовський запросив зі львівського українського народного театру товариства «Руська бесіда». Музичне оформлення спектаклів здійснювали композитори М. Лисенко та К. Стеценко, художнє — В. Кричевський. Таким чином, створилися передумови розвитку українського театру-модерну, основи якого заклала драматургія Лесі Українки, Володимира Винниченка, Олександра Олеся.

Українська музика була невід’ємною складовою побутовореалістичного й романтичного театру, доповнювала його психологічну дію, чіткіше окреслювала людські характери. Тут багато важив неповторний чар української народної пісні.

Поміж усіх видів і жанрів музичного мистецтва найнесприятливіші умови склалися для розвитку опери. Д. Антонович пояснював це тим, що для опери були затісні рамки українського музично-драматичного театру; фахової підготовки актори не мали, відсутньою була національна оперна традиція і, головне, не було державного опікування українською культурою.

Одним із відомих композиторів XIX ст. був С. Гулак-Артемовський — оперний співак, драматург, що навчався в Київській духовній семінарії. У 1839 р. М. Глинка, О. Даргомижський та М. Волконський влаштували концерт і на зібрані кошти відправили талановитого юнака до Італії. Дебют С. Гулака-Артемовського відбувся на сцені Флорентійської опери.

Найважливіше досягнення С. Гулака-Артемовського — створення за власним лібрето першої національної опери «Запорожець за Дунаєм» (1862 р.). Сюжет опери підказаний М. Костомаровим. Майже 20 років царська цензура забороняла постановку опери. На українській сцені її вперше поставив 1884 р. М. Кропивницький. У другій половині XIX ст. виникає система української музичної освіти. Відкрилися музичні училища в Києві, Одесі, Харкові, Львові.

Серед українських професійних композиторів вирізняється творчість П. Ніщинського і П. Сокальського. П. Ніщинський закінчив Афінський університет, де здобув ступінь магістра наук.

Особливий внесок у розвиток національної музичної культури зробив М. Лисенко (1842–1912) — видатний композитор, піаніст, хоровий диригент, фольклорист, теоретик музики й педагог, засновник професійної школи. Навчався в Петербурзькій та Лейпцігській консерваторіях. Активно освоював у своїй музиці шевченкіану (понад 80 вокально-хорових творів різних жанрів).

Композитор збагатив майже всі жанри української музики. Йому належать опери «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка Полтавка», «Енеїда», дитячі «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і Весна».Видатними творцями духовної музики на зламі XIX–XX ст. були К. Стеценко та М. Леонтович.

3. Д.З. Знати матеріал уроку, конспект ( скинути до 26.10. до 15 години)

Блог вчителя української мови та літератури

Українська література 10 клас

Прагнення підвищитися над оточенням у творі Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля"

Комментариев нет:

Отправить комментарий